Amnesty International Ukraine
Мрія про квір суспільство:
розмова двох активісток у День видимості трансгендерних людей
У Міжнародний день День видимості трансгендерних людей, Amnesty International поговорила з двома транс-активістками з різних кінців світу — Домініканської Республіки та Пакістану. Найрові Кастільйо та Мехлаб Джамель поділилися історіями свого життя та боротьби за гідність і права.
Найрові Кастільйо — виконавча директорка Спілки домініканських трансгендерних секс-працівниць (COTRAVETD), організації, яку вона заснувала у 2004 році.

26-річна Мехлаб Джамель — дослідниця та громадська діячка, що займається просвітою у своїй громаді та допомогла розробити Пакистанський
Закон про трансгендерних людей, що був прийнятий у 2018 році і наразі є одним з найпрогресивніших у світі.

Діалог між ними є прекрасним прикладом того, як солідарність дає натхнення та силу навіть у складних обставинах.

Що було для вас найбільшим викликом?
Найрові: Найскладніше було отримати визнання у суспільстві. Через жіночий одяг люди часто називали мене лайливим словом, яким зазвичай обзивають гомосексуалів. Багато трансгендерних людей не мають іншого вибору, крім секс-роботи, щоб заробити на життя. Ми не маємо можливості отримати іншу, офіційну і легальну роботу. Я почала працювати сама, без сутенерів, і звісно це було дуже небезпечно. Мене майже щодня зупиняла поліція. Вони мене били, грабували і змушували займатися з ними оральним сексом. Роздягаючись, я бачу шрами на своєму тілі. Я добре пам'ятаю кожен день і хвилину, коли я отримала кожен з них.

Мехлаб: Трансгендерних людей, особливо у нашому регіоні, часто сприймають як безпорадних жертв. Люди люблять слухати і читати про наші страждання, але вони не зацікавлені у зміни системи, яка їх породжує. Я не хочу сказати, що ми не стикаємося з насильством — це відбувається практично щодня; але проблема в тому, що ми не можемо навіть розповідати про себе так, як нам хочеться — у контексті суспільної дискусії про нас самих.

Amnesty: розкажіть трохи про своє дитинство.
Найрові: Моє дитинство було жахливим. Я зрозуміла, що я дівчинка, коли була ще дуже малою, але моя родина ніколи це не приймала. Коли мені було 13, мене вигнали з дому через мою сексуальну орієнтацію. Я стала бездомною. Жила на вулицях Санто-Домінго, вживала наркотики. Процес трансгендерного переходу був для мене дуже складним.

Мехлаб: Я народилася в маленькому містечку в провінції Пенджаб і більшу частину свого життя провела там, поки моє життя не перетворилося на пекло. Потім я переїхала до мегаполісу, бо хотіла вчитися, отримати вищу освіту. Сьогодні я працюю у громадській організації HOPE (у перекладі з анг. «Надія» і водночас абревіатура для Маю Тільки Позитивні Очікування — прим. перекладача), яка виступає за права трансгендерних та ЛГБТКІ+ людей у Пакистані. Протягом робочого дня я зазвичай встигаю підважити гендерну бінарність, кинути виклик патріархату, обдумати стратегію перемоги над капіталізмом і випити дуже багато чаю. Ну ви розумієте, звичайна робота, нічого особливого:)

Я мрію вибороти прийняття закону про гендерну ідентичність у моїй країні та створити систему догляду за літніми трансгендерними людьми. За тими, хто не має куди піти, хто живе з ВІЛ, кого вигнали з дому. Я хочу, щоб трансгендерні люди мали інші можливості для працевлаштування крім секс-роботи. Це моя мрія.
НАЙРОВІ КАСТІЛЬЙО
Розкажіть про той момент, коли ви вирішили кинути виклик статусу-кво.
Найрові: Мені було 29, коли я стала активісткою. Я бачила, як «Рух об'єднаних жінок» в Домініканській Республіці підтримував жінок секс-працівниць, постраждалих від насильства, арештів та ВІЛ, і подумала: «Нам варто і собі створити щось подібне». Тут не було жодної організації, яка б захищала права трансгендерних людей. Ми вирішили створити об'єднання трансгендерних секс-працівниць, тому що у нас є багато потреб та проблем, якими ніхто не займається. Ось так у 2004 році ми заснували організацію COTRAVETD.

Мехлаб: Я думаю, що у мене буває по кілька подібних моментів протягом одного дня. Я розумію, що тільки об'єднавшись, ми ми зможемо боротися за зміни. Робота нашої організації сфокусована не на індивідуальних правах окремих атомізованих та відчужених одне від одного індивідів, а на вимогах справедливості для всіх людей, для всієї громади — і, відповідно, для нас самих. Як казала Анжела Девіс, «саме в колективах ми знаходимо джерела надії і оптимізму».

Пакистанські трансгендерні жінки вимагають виконання закону про права трансгендерів у Лахорі 29 грудня 2018 року. Аріф Алі - AFP / Getty Images
Яке ваше найбільше досягнення?
Найрові: Очолити COTRAVETD. Ми проводимо просвітницьку роботу серед дівчат, щоб вони знали про свої права, і також організовуємо семінари для військових та поліцейських, щоб підвищити їхню обізнаність про наше життя та попередити зловживання. Для мене шлях від трансгендерної секс-працівниці, що зловживала наркотиками, до поста директорки організації та подолання залежності — це велике досягнення.

Мехлаб: Мій найбільший успіх у тому, що я почала досліджувати свої поразки: неспроможність жити щасливо у патріархальній сім'ї, нездатність зробити мій трансгендерний перехід та політичні погляди прийнятними для уряду, де переважають праві сили. Я досліджую свою неспроможність знайти втіху в суспільстві, яке постійно дегуманізує мене і моє існування. Мої невдачі щодня навчають мене чомусь новому про насильницьку сутність суспільства, у якому я намагаюся вижити, і структур, які підтримують це насильство.

Найрові: Домініканській Республіці потрібен закон про гендерну ідентичність. Він дозволить нам мати офіційні документи, які відображають наші справжні імена та гендерні ідентичності. Також нам дуже потрібен антидискримінаційний закон для захисту наших прав. Мехлаб, скажи, як вам вдалося досягти цієї мети?

Мехлаб: Це стало можливим унаслідок об'єднання зусиль багатьох людей. Акт про трансгендерних осіб, крім іншого, дає людям право на самостійне визначення своєї гендерної ідентичності та її вираження, а також на захист від дискримінації. Наша команда включала юристок, активісток та дослідниць, які невтомно працювали над тим, щоб законопроект дійсно задовольняв потреби громади, і особливо — економічно маргіналізованих людей, які найбільше уразливі до насильства. Нам було дуже складно подолати перешкоди і врешті отримати доступ до законодавчого процесу, бо в Пакістані це далека від громади та елітарна діяльність. Прийняття закону стало можливим завдяки прекрасним трансгендерним активісткам, які все своє життя присвятили боротьбі проти жорстокості поліції та насильства.

У нашому житті вистачає болю. Тому не завдавайте його собі самим. Будьте добрими до себе та свого оточення. Будуйте культуру взаємної підтримки та любові. І об'єднуйтеся, щоб досягати змін.
МЕХЛАБ ДЖАМЕЛЬ
Що б ви хотіли сказати всім трансгендерним людям у світі?
Найрові: Ми повинні продовжувати боротьбу, щоб подолати виключення нас з наших громад, стигматизацію та дискримінацію, бо це призводить до порушень наших прав людини. Ми можемо висловлюватися, об'єднувати наші голоси і впливати на тих, хто приймає рішення. Ми здатні зробити так, щоб вони нас почули. Ми маємо бути сильними і вимагати прийняття нас у суспільстві такими як ми є, під нашими справжніми іменами.

Мехлаб: Ми носимо на собі сором суспільства — він у кожній клітині та вигині нашого тіла. Нас карають за те, що ми народилися в наших прекрасних тілах і хочемо мати можливість розпоряджатися ними так, як нам хочеться. Наше існування позначене насильством, ненавистю та прагненням знищити нас повністю. У нашому житті вистачає болю. Тому не завдавайте його собі самим. Будьте добрими до себе та свого оточення. Будуйте культуру взаємної підтримки та любові. І об'єднуйтеся, щоб досягати змін.

Яка ваша найбільша мрія?
Найрові: Я мрію досягти прийняття закону про гендерну ідентичність у моїй країні та створити систему догляду за літніми трансгендерними людьми. За тими, хто не має куди піти, хто живе з ВІЛ, кого вигнали з дому. Я хочу, щоб трансгендерні люди мали інші можливості для працевлаштування крім секс-роботи. Це моя мрія.

Мехлаб: Думаючи про майбутнє, я мрію про квір суспільство. Важливо побудувати сильну політичну культуру, спрямовану на викорінення системного пригноблення, що завдає страждань не тільки нам, трансгендерам, але і більшості людей у світі. Мені неймовірно приємно було зустрітися з трансгендерною сестрою, яка веде свою боротьбу у іншій частині світу. Я хочу говорити більше про розвиток транснаціональної солідарності, яка дозволить нам учитися одна від одної, обмінюватися досвідом. Таке радикальне сестринство, без кордонів та обмежень, дає мені надію на майбутнє. Ваша робота для мене велике натхнення. Ви прекрасні, ви — промінь надії для вашої громади, і я молюся, щоб всі ваші зусилля не були марними. Бажаю вам бути сильними!

Інтерв'ю вперше було опубліковане у журналі TIME.
Читати англійскою:
http://bit.ly/2FJSHat
© Amnesty International Ukraine 2019