Новини

Ворог для всіх: історія людини, яку катували по обидві сторони фронту

В полоні у проукраїнських сил

До першого насильницького зникнення Вадима (39 років, ріелтор з Донецька) у квітні 2015 біля Курахова, підконтрольного Україні, були причетні про-київські сили. Вадима утримували під вартою без офіційного визнання факту затримання близько шести тижнів — перші три дні на території, яку вважають базою Правого Сектора, потім на території потенційної бази СБУ, точне місце знаходження якої невідоме. Допитувачі катували Вадима різними способами.

Вранці 9 квітня 2015 року Вадим сів на рейсовий автобус до Донецька у підконтрольному Україні Слов’янську, де працював минулого дня. На блокпості Георгієвському біля Курахова солдати зібрали паспорти пасажирів, що є звичайною процедурою проходження контролю. Озброєний чоловік, у якого був паспорт Вадима, наказав йому вийти з автобуса з речами, та сказав водієві рушати без нього.

Троє людей в камуфляжі без розпізнавальних знаків провели А. Г. до невеличкої будки на блокпості, забрали в нього телефон та обшукали. У документах Вадима знайшли бейдж з його іменем та посадою — організатор референдуму про від’єднання в Донецьку в травні 2014 року. Вадиму його ж паском зв’язали руки за спиною, надягнули мішок на голову, штовхнули на коліна, називаючи його «сепаратистським головорізом», і допитали його щодо зв’язків зі Слов’янськом.

Його кинули на заднє сидіння машини та від’їхали. Вадима затиснули між собою озброєні солдати. Вадим говорить, що вони їхали дві години, а потім його потягли через браму поруч із блокпостом. Поставили до стіни, один сильно вдарив в поперек та вигукнув: «Привіт від Тикви!». Тоді Вадим зрозумів: його затримання пов’язане з його знайомою, Мариною (ім’я змінене), відомою також як «Тиква». Марина приєдналася до служби розвідки ДНР, а до її сестри Наталі (ім’я змінене) Вадим тоді залицявся.

Він розповів Amnesty International і Human Rights Watch, що декілька тижнів тому Наталя натякнула йому, що будь-які військові дії української армії, свідком яких він міг стати, подорожуючи Україною, становитимуть інтерес для її сестри. Вадим подзвонив Наталі по дорозі в Слов’янськ і повідомив, що бачив декілька українських танків та бронетранспортерів.

Катування на ймовірній базі Правого Сектору

Викрадачі передали Вадима іншим українським солдатам. Його декілька годин допитували у підвалі: з’ясовували його зв’язки з Тиквою та кимось ще, чиїх імен він не впізнавав. Вадима били палками по руках, ногах, спині, лупцювали, штовхали ногами, застосовували електрошок. У нього знайшли 20 грамів золота (він планував зробити каблучку) і готівкові гроші, які він отримав від клієнта у Слов’янську. Кати намагалися з’ясувати, як він застосовує накопичення у сепаратистській діяльності і де він все зберігає.

Вадим описує катування в подробицях:

«До пальців прикріпили два оголені дроти і крутнули ручку якоїсь машини… Я почув хруст — крізь мене пробіг електричний ток. Я завив від болю… На голові був мішок, тому їх я не бачив. Вони все ставили запитання. Один наказав стати на коліна і співати гімн України… Об мою спину та живіт гасили сигарети. Напевно, це тривало годинами. Я втратив лік часу. Урешті-решт, мене залишили одного, прикутого до стійки на стіні. Вранці до мене підійшов конвоїр, зняв з мене наручник, дав води, відвів мене до туалету. Він спитав, чи можу я поворухнути лівою рукою. Я спробував — два пальці зламані… Потім все розпочалося знову. Судячи з різних голосів, їх було декілька. Наручники з мене зняли, штовхнули мене на підлогу та били. Потім знову прикули до стійки. І знову катували електрошоком. І знову били».

Вадим зазначає, що у перервах між допитами співчутливий конвоїр зняв один наручник, дозволив зняти мішок і дав сигарету, а сам ненадовго залишив Вадима на самоті. Вадим подивився на кімнату: стіл недалеко від стійки, на ньому — кипа документів. Вадим дотягнувся рукою до якогось документу — і побачив повну роздруківку своєї розмови з Наталією 8 квітня, щось, що було схоже на місячний телефонний рахунок: багато імен і номерів телефонів усіх, хто дзвонив йому або кому дзвонив він. Чоловік впізнав декілька імен, які згадували кати у своїх питаннях, і зрозумів, що зв’язувався з ними з питань нерухомості.

«Як ріелтор, я говорю з безліччю людей, але не запам’ятовую їх повних імен, тільки власність та ім’я. Тому природно, що для допитувачів вони були підозрілими, і що вони називали їх сепаратистами чи щось таке, а я і гадки не мав, хто всі ті люди, доки не побачив роздруківки».

На другий день утримання, як зазначив Вадим, конвоїри відвели його до маленького, темного гаража. Щоб потрапити всередину, йому потрібно було повзти. Стеля була дуже низькою — неможливо було стояти на повний зріст. Гараж був поділений навпіл, за перегородкою знаходився ще один полонений. В секції, відділеній Вадиму, були ліжко, відро для сміття та діжка води. Чоловік за перегородкою розповів Вадиму, що його тримають тут вже 2 місяці, і що, судячи з підслуханих уривків розмов вартових, вони на базі Правого Сектору.

Перевезення до невідомого місця

Наступного дня Вадиму та його «співкамернику» дали трохи хліба. Потім двоє солдатів прийшли за Вадимом і сказали знову надягти мішок і виповзати з гаражу, тримаючи руки за спиною. Сказали, що його перевозять «в інше місце», і він «залишиться живим», якщо «поводитиметься як янгол». Схований на задньому сидінні, Вадим проїхав десь півтори години. Його привели до будівлі, оточеної багатьма озброєними військовослужбовцями, і віддали працівникам. Вадима провели до підвалу, де він провів наступні декілька тижнів, прикували наручниками до батареї. Вадим розповів, що в підвалі нічого не було, але він вмовив одного конвоїра дати йому вовняну ковдру, на якій потім спав. Вадима декілька разів допитували, але допитувачі, хоча і били його, були не такими «жорстокими» як там, де його утримували раніше. Вадима так само розпитали про його про поїздку до Слов’янська, його зв’язок з Тиквою, телефонну розмову з Наталією, потенційних спільників і про те, «де він ховав гроші та зброю». Одного разу застосували електрошок, але в цілому задовольнялися побоями.

На допитах Вадим залишався в мішку, як і тоді, коли до камери входив хтось зі службовців або вартових. Часто він чув крики інших заарештованих під час допитів. Іноді йому приносили поїсти двічі на день, іноді — лише один раз, а в деяких випадках взагалі не годували протягом декількох днів. За шість тижнів утримання Вадиму лише двічі дозволили поголитися та прийняти душ. З уривків розмов варти та допитувачів Вадим зробив для себе висновок, що знаходиться на території СБУ.

Вадим згадує, як уранці останнього (як з’ясувалося) дня його утримання (22 травня 2015 року) до камери увійшли троє військовослужбовців. У одного з них (як здалося Вадиму, старшого за званням) була відеокамера. Він наказав Вадиму зняти мішок та на камеру проговорити, що «його звільнила Наталія, сестра Марини, кодове ім’я Тиква, з метою долучити його до розвідки на території України», і що він закликає український уряд взяти обох під контроль.

Старші за званням військовослужбовці дали Вадиму зрозуміти, що його відпустять, якщо той погодиться співпрацювати. Вадим зробив усе так, як його просили. Старший військовослужбовець вимкнув камеру та наказав знову надягнути мішок. Потім Вадима вивели з будівлі, сховали його на задньому сидінні авто і повезли кудись, проїжджаючи повз декілька блокпостів. Коли машина нарешті зупинилася, Вадиму наказали вийти, лягти обличчям донизу, порахувати до ста і тільки тоді підвестися. Сказали, що в кишеню поклали 200 грн та паспорт, аби він зміг дістатися додому.

Через декілька хвилин після того, як вони поїхали, Вадим піднявся. Він був біля траси. Зміг зупинити таксі. Від водія дізнався, що зараз 8 година ранку, 22 травня, і він недалеко від Курахова. 23 травня Вадим повернувся до Донецька — і там його в негайно затримала служба безпеки ДНР за підозрою у роботі на СБУ.

В полоні у де-факто влади ДНР

Отже, 25 травня 2015 року фактична влада ДНР узяла Вадима під варту щойно він повернувся додому після того, як його випустила українська сторона. Понад два місяці він без зв’язку із зовнішнім світом перебував у неофіційній в’язниці, влаштованій ДНР у колишньому будинку СБУ у центральній частині Донецька, через підозру у вербуванні українською СБУ під час ув’язнення на території, контрольованій українською владою. Його випустили 3 серпня 2015. Представники розвідки Міністерства оборони ДНР та МГБ були причетні до тривалого незаконного тримання під вартою, що супроводжувалось жорстоким поводженням та побиттям.

Тримання без зв’язку із зовнішнім світом та тортури

24 травня 2015 року знайомий Вадима у Донецьку, пов’язаний із розвідувальним відділом Міністерства оборони ДНР, повідомив йому, що наступного дня офіцери з розвідки ДНР повинні поставити йому певні питання, здогадно, провести “стандартну процедуру для усіх, хто повернувся з українського полону«.Вадим погодився, а перед тим пройшов ретельний медичний огляд, щоб зафіксувати травми, пов’язані з тортурами.

25 травня Вадим з’явився до колишнього будинку СБУ у центральній частині Донецька. Слідчий розвідки ДНР, який представився «Дмітрієм», поставив кілька питань про полон і сказав, що його заарештовано. При цьому не навів жодної причини цього рішення. Вадима замкнули у тісній камері ще з трьома співкамерниками, в одного з яких був мобільний телефон і той дозволив Вадимові зателефонувати своїй матері. Одразу до камери забігли кілька озброєних чоловіків і почали кричати «Якого… ти це робиш?» Вони кілька разів вдарили його чоботами та кулаками.

Хоча Вадим не мав доступу до адвоката і йому не дозволяли контактувати із зовнішнім світом, охорона біля воріт будівлі приймала передачі з їжею для нього від його матері. Камера була розміром 3,5м2, пристосована для чотирьох в’язнів. За словами Вадима, деякі з його співкамерників перебували там кілька днів, хтось — два чи три тижні, один — вже був там кілька місяців (на час взяття Вадима під варту). Серед його співкамерників були ті, хто також підозрювався у «шпигунстві», молодики, яких упіймали напідпитку після настання комендантської години, та літній чоловік, який вийшов з дому після сутінок без документів.

Наступного місяця охорона відводила Вадима на кілька допитів, їх щоразу проводив той самий слідчий Дмітрій та ще кілька озброєних службовців у камуфляжах. Під час допиту Вадима звинувачували у тому, що він був завербований українськими силами для шпигування за силами ДНР. Вадим згадує, що особливо жорстоким був чоловік, до якого інші зверталися Дєніс. Він кричав на Вадима, бив його по голові кулаком, бив ногами, зірвав ланцюжок із хрестиком з його шиї та погрожував вбити Вадима.

Вадим розповів нашим співробітникам: Я неодноразово просив їх дати мені можливість пройти медичний огляд. Я пояснював, що маю намір подати позов проти України до Європейського суду з прав людини, і мені потрібне повне медичне освідчення травм, але вони не слухали… Вони все говорили, що мене завербували як шпигуна та навідника для українських сил.

«Досить байки розповідати! Чому б це вони повернули твої документи та дали гроші на проїзд, якби не завербували тебе? Чому вони тебе взагалі відпустили? Краще зізнайся, якщо хочеш залишитися живим!»

Наприкінці червня слідчий з МГБ ДНР на прізвисько Дєд [російською] знову поставив Вадиму ті самі питання, що й попередні слідчі. Коли Вадим запитав, як довго йому ще залишатися під арештом, слідчий заверещав: «Стільки, скільки буде потрібно! Заткнися!» Вадим кинув саркастичну ремарку, слідчий кинувся на нього, бив ногами й кулаками, погрожував вбити.

31 липня до камери Вадима перевели ще одного затриманого, який мав при собі телефон. Вадим зателефонував матері. Це був перший контакт з кимось з близьких та рідних за майже два місяці. Він дізнався, що невідомі озброєні люди у камуфляжах обшукали його офіс після його затримання і забрали звідти усе електронне обладнання. Мати Вадима також сказала йому, що вона одразу заповнила запити з приводу його затримання до омбудсмена ДНР, у прокуратурі ДНР та МГБ ДНР. Останнє надало письмову відповідь, датовану 14 липня, яка підтверджувала, що Вадима «утримують на вулиці Щорса 62 у Донецьку», але жодних пояснень щодо причин взяття під варту не наводилося.

Лист, який зараз підшитий у справі разом з іншими документами і знаходиться в організації Human Rights Watch також засвідчив, що МГБ передала справу до військової прокуратури ДНР «для прийняття процесуального рішення». Мати Вадима також писала військовому прокурору ДНР, докладаючи листа МГБ з проханням звільнити її сина.

Звільнення та подальший розвиток подій

Увечері 1 серпня слідча МГБ зустрілася із Вадимом і повідомила йому, що вона «розібралася» у його ситуації, і він може бути вільним. 3 серпня Вадим пройшов медичне обстеження у лікарні Донецька. До того часу синці від побиття (завданого українськими військовими та слідчими ДНР) вже зникли, але рентген підтвердив, що два пальці на лівій руці були нещодавно зламані. Копії медичних документів підшиті до справи в організаціях Amnesty International та Human Rights Watch.

У грудні 2015 Вадим подав позов до Європейського суду з прав людини, звинувачуючи як українські збройні сили, так і фактичну владу ДНР у незаконному триманні під вартою, жорстокому та такому, що принижує гідність, поводженні. Справа знаходиться на розгляді.

(Уривок з доповіді «Тебе не існує. Свавільні затримання, насильницькі зникнення та тортури на сході України»)

Новини на цю ж тему

Близько мільйона біженців з Південного Судану в Уганді покинуті напризволяще
22.08.2017
Ільдар Дадін: «Вранці і на вечірній перевірці фельдшери чують крики побитих»
01.03.2017
Українська влада має забезпечити справедливість у справі Олександра Рафальського
23.11.2016
БЛОГ: Звільнені! 13 осіб звільнено з-під таємного тримання під вартою в Україні
05.09.2016
Україна: Влада повинна здійснити ретельне розслідування після того, як 13 осіб нещодавно звільнили з-під таємного тримання під вартою
29.08.2016
1 хв
та регулярно отримуйте інформацію про права людиини в Україні та світі
3 хв
Стати прихильником
приєднуйтесь до найбільшого правозахисного руху у світі