Новини

«В’язні Болотної»: Максим Панфілов, остання жертва політично вмотивованого переслідування

Пройшло вже майже чотири роки з часу демонстрації на Болотній площі у Москві 6 травня 2012 року, але кримінальні провадження проти протестувальників і досі лишаються відкритими, і далі здійснюються нові арешти.  7 квітня 2016 року Максима Панфілова, 30-річного жителя Астрахані було затримано за підозрою в участі у масових заворушеннях та застосуванні «насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я» до працівника поліції. Йому загрожує ув’язнення строком до восьми та до п’яти років за кожен зі злочинів відповідно. Його відразу ж відправили літаком до Москви, а наступного дня суддя Басманного районного суда Москви прийняв ухвалу про тримання його під вартою до 7 червня.

"Максим Панфілов страждає від синдрому Туретта. Йому необхідне щоденне використання транквілізатору для нормальної діяльності та сну. Після його неочікуваного арешту в Астрахані, його перевезли до Москви, не надавши можливості підготуватися до тримання під вартою і взяти з собою призначені йому ліки. "

Amnesty International вважає обвинувачення в участі у масових заворушеннях у зв’язку з демонстрацією на Болотній площі 6 травня 2012 року політично вмотивованими, і висловлює занепокоєння через порушення права Максима Панфілова на справедливий судовий розгляд. Під час першого важливого допиту, що здійснювався в ув’язненні до нього не допустили адвоката; він лишався під вартою, а альтернативні варіанти запобіжних заходів не було належно розглянуто, незважаючи на занепокоєння з приводу його здоров’я. Тим самим було здійснено порушення російського законодавства, міжнародного права прав людини та міжнародних стандартів у галузі прав людини. Більш того, після арешту Максима Панфілова, його було позбавлено необхідного йому регулярного лікування, що може підпадати під поняття жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження.

Політично вмотивовані обвинувачення

Раніше Amnesty International висловлювала занепокоєння з приводу політичної вмотивованості переслідувань по Болотній справі, назвавши їх спрямованими на утримання людей від участі у публічних протестах та опозиційній діяльності.[1] Більшу частину насильства під час акції протесту було або здійснено руками співробітників поліції, які застосували надмірну силу проти в основному мирних протестувальників, або спричинено нездатністю поліції здійснити ефективний супровід бажаючих пройти на площу відповідно до попередньо погоджених з організаторами домовленостей. Незважаючи на це, розслідувань на предмет зловмисного застосування сили не було проведено стосовно жодного поліцейського.

 

Влада наполегливо продовжує трактувати події 6 травня 2012 року як «масові заворушення», хоча з тверджень свідків та аналізу експертів абсолютно ясно, що ця подія була мирним протестом, під час якого часом ставалися ізольовані випадки серйозного насильства.

Amnesty International вважає політично вмотивованими судові провадження, спрямовані проти протестувальників у зв’язку із подіями на Болотній площі, що тривають нині. Обвинувачення проти них випливають із трактування подій як «масових заворушень», що суперечить фактам та є порушенням їхнього права на мирні зібрання.

Допит без адвоката

Максим Панфілов заявив, що в порушення Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації державний адвокат, якого йому призначили, не був присутній під час усього допиту, і з’явився лише в кінці. Обраній же ним адвокату не дозволили бути присутньою на допиті. Вона приїхала до місця тимчасового утримання під вартою вночі 7 квітня, але начальник в’язниці не допустив її обґрунтувавши це тим, що час доби був надто пізній для зустрічі з клієнтом. Максим Панфілов побачив свого адвоката лише у залі суду. У суді сторона обвинувачення заявила, що він частково визнав свою провину під час допиту. 8 квітня обрана адвокат Максима Панфілова оскаржила це і розповіла пресі, що Максим Панфілов визнав лише те, що під час тих подій знаходився на Болотній площі, і що «тримав у руках поліцейський шолом» (протестувальники передавали один одному шоломи, втрачені поліцейськими), але не визнавав застосування насильства. Адвокат висловила занепокоєння щодо того, що державний адвокат міг ввести Максима Панфілова в оману.[2]

Порушення презумпції невинуватості

Під час засідання суду Максима Панфілова помістили у металеву клітку, як прийнято у російських судах. Його адвокат попросила випустити його з клітки, однак її клопотання не було задоволено. Європейський суд з прав людини визнав, що у практиці утримання людей у клітках в залі суду міститься «істотний аспект театральності, постановки ритуалу приниження» і що така практика є несумісною з гарантіями справедливого судового розгляду.[3] Утримання підозрюваного у клітці створює враження доведеності провини, яке не є сумісним із презумпцією невинуватості і може мати вплив на неупередженість суду.

 

Занепокоєння щодо здоров’я

Максим Панфілов страждає від синдрому Туретта. Йому необхідне щоденне використання транквілізатору для нормальної діяльності та сну. Після його неочікуваного арешту в Астрахані, його перевезли до Москви, не надавши можливості підготуватися до тримання під вартою і взяти з собою призначені йому ліки. Спостерігачі відзначили, що під час засідання Басманного районного суду він не міг сконцентруватися і з трудом відповідав на питання, що, схоже, є прямим наслідком незмоги прийняти регулярно необхідні йому ліки. В якийсь момент адвокат попросила зробити перерву у засіданні, після чого продовжила відповідати на питання судді від імені свого клієнта. Обмеження його доступу до ліків та нездатність забезпечити доступ до належного лікування під час утримання може підпадати під поняття жорстокого, нелюдського, та такого, що принижує гідність, поводження.

Рішення про попереднє утримання під вартою було прийнято в порушення російського законодавства та міжнародних стандартів у галузі прав людини.

На слуханні стосовно попереднього утримання під вартою суддя негайно задовольнив клопотання слідчого про арешт Максима Панфілова, заявивши під час оголошення свого рішення, що «немає жодних причин для обрання запобіжного заходу, що не передбачає утримання під вартою».

Згідно міжнародних стандартів з прав людини тримання під вартою має використовуватися лише як крайній засіб і тільки у тому випадку, коли наявний істотний ризик втечі, заподіяння шкоди іншим, або втручання у діяльність слідства чи приховування доказів. Згідно російського законодавства відповідальність за вивчення обставин та визначення наявності необхідності утримання підозрюваного під вартою (а не відсутності причин для застосування запобіжних заходів, що не передбачають утримання під вартою) лягає на суддю. Суддя має повне право застосувати запобіжний захід, що не передбачає утримання під вартою. Відповідно статті 100 Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації, запобіжний захід може бути обрано лише у «виключних випадках», тоді як згідно із статтею 108, утримання під вартою застосовується лише «за неможливості застосування іншого, м’якшого запобіжного заходу». Окрім того, закон зобов’язує суддю дослідити та вказати «конкретні, фактичні обставини», що виправдовують утримання під вартою. Незважаючи на це, досудове утримання під вартою є широко розповсюдженим у Росії і, як і у випадку Максима Панфілова, судді не вагаючись задовольняють клопотання слідства навіть не розглянувши можливість застосування альтернативних заходів, а також не виправдавши необхідність та адекватність такого запобіжного заходу.

Загальна інформація

6 травня 2012 року тисячі людей пройшли маршем через центр Москви, щоб зібратися на Болотній площі в знак протесту проти оскаржених результатів виборів, за якими Володимира Путіна вкотре було обрано Президентом Росії. Більшість з них туди не дійшли.

Поліція перекрила два з трьох проходів на площу та звузила той, що лишився, ігноруючи домовленості з організаторами акції протесту. Тиск на поліцейський кордон неминуче зростав. Коли його нарешті пробили внаслідок ізольованих актів насильства, поліція почала жорстко розганяти акцію протесту. Впродовж кількох наступних годин поліція надмірно, часто свавільно застосовувала силу, щоб стримувати і затримувати у більшості мирних протестувальників.  Ізольовані та, в окремих випадках, серйозні акти насильства здійснювалися малою частиною протестувальників, внаслідок чого ряд співробітників поліції отримали поранення. Сотні людей були заарештовані на місці, де відбувалася акція протесту. Більшості з них обвинувачень пред’явлено не було, і в подальщому було звільнено.

Рада з прав людини при Президенті Російської Федерації проаналізувала відеозаписи подій 6 травня та дійшла висновку, що ці події не були масовими заворушеннями, а конфронтація між поліцією та демонстрантами була спровокована діями поліції.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу Фрумкіна проти Росії, визнав, що придушивши демонстрацію на Болотній площі, влада порушила право на свободу мирних зібрань. Він також визнав, що до насильства призвели дії влади (а саме, незмога підтримувати адекватну комунікацію з організаторами акції), а зовсім не дії демонстрантів.

Наразі 11 чоловік уже відбуло свої терміни ув’язнення, ще шестеро досі перебувають у в’язниці. Багато з них були мирними учасниками акції протесту на Болотній площі і в першу чергу взагалі не мали притягуватися до суду. Двоє з «в’язнів Болотної», політичні активісти Сергій Удальцов та Леонід Развозжаєв, взагалі не були присутніми на акції протесту 6 травня 2012 року, але були звинувачені в організації насильницьких протестів. Ще двоє людей наразі досудово утримуються під вартою.  Одним з них є Максим Панфілов. Іншого, Дмитра Бученкова, якого звинуватили в застосуванні насильства під час акції на Болотній площі, було заарештовано в Москві 3 грудня 2015 року, втім, він заперечує, що взагалі брав участь у акції протесту на Болотній площі 6 травня 2012 року. Ще декілька осіб, яких було звинувачено у діяннях, пов’язаних із протестами на Болотній площі, провели декілька місяців у закладах досудового утримання під вартою та під домашнім арештом у 2012-2013 роках, поки їм не було надано амністію ще до пред’явлення звинувачень. 22 грудня 2015 року 25-річного Івана Непомнящего засудили до двох із половиною років позбавлення волі за участь у масових заворушеннях. Його було звинувачено у побитті поліцейського парасолькою, хоча на відеодоказах, показаних у суді, містився запис того, як він без парасольки відбивався від ударів поліцейського кийка.

[1] Russia: Anatomy of injustice: The Bolotnaya Square Trial, Amnesty International, 10 December 2013, Index Number  Eur 46/055/2013, https://www.amnesty.org/en/documents/eur46/055/2013/en

[2] https://www.youtube.com/watch?v=XM7SXknENZs

[3] CASE OF SVINARENKO AND SLYADNEV v. RUSSIA, Judgment (Merits and Just Satisfaction) ,  Published On 17/07/2014, http://hudoc.echr.coe.int/eng-press?i=001-145817

 

Новини на цю ж тему

Ільдар Дадін: «Вранці і на вечірній перевірці фельдшери чують крики побитих»
01.03.2017
Українська влада має забезпечити справедливість у справі Олександра Рафальського
23.11.2016
Росія: Закон про «іноземних агентів» за чотири роки скував некомерційні організації і позбавив їх голосу
18.11.2016
Росія: Московське представництво Amnesty International опечатано
02.11.2016
Публічна заява: Перелік питань, що викликають занепокоєнність Amnesty International у Російській Федерації
20.10.2016