Новини

Умови перевезення в’язнів у Росії нагадують еру ГУЛАГу

Засуджені в Росії перебувають у нелюдських умовах, часто протягом тижнів, коли їх перевозять за тисячі кілометрів у тісних вагонах без вікон до колоній у віддалених частинах країни.

Звіт «Перевезення в’язнів у Росії: дорога у невідомість» документує жорстокі та нелюдські умови, у яких ув’язнені жінки та чоловіки змушені перебувати через практики, успадковані з радянських часів.

«Засуджених в’язнів перевозять потягами, у жахливій тісноті, без вентиляції та денного світла. В’язням дають мало води та рідко випускають до туалету. Наприкінці подорожі, яка може тривати більше місяця, вони прибувають до віддалених місць позбавлення волі, розташованих за тисячі кілометрів від їхніх родин», — каже Денис Кривошеєв, заступник директора Amnesty International у Європі та Центральній Азії.

«Російській владі вже час остаточно позбутися спадку ГУЛАГу. Вони мають змінити свої практики і забезпечити умови транспортування в’язнів, що відповідають міжнародному законодавству та стандартам».

В’язнів зазвичай транспортують у спеціальних тюремних вагонах, які називають «столипінськими», вироблених ще за часів СРСР. Більше 10 в’язнів розміщують у маленькому купе без вікон. У звичайному потязі лише 4 людей можуть спати у купе такого ж розміру.

Один в’язень розповів, що протягом 5-тижневого етапу йому довелося провести 4 дні в одному купе з 12 іншими людьми.

«Ми їхали до Самари 4 дні, без білизни, у тому одязі, в якому ми були, без нічого. Вони навіть не дали нам можливості почистити зуби. Стояла страшна спека, +40 С°, але води не було ані в котлі, ані в туалеті».

Під час транспортування в’язні можуть користуватися туалетом лише один раз на 5 чи 6 годин. Під час довгого очікування на станціях вони взагалі не мають доступу до туалетів. В’язні, які мали досвід транспортування у таких умовах, розповідають, що перед етапом вони намагаються якомога менше їсти і пити, і беруть з собою багато пластикових пляшок.

«Якби я знав, що так буде, я б припинив пити заздалегідь. Краще відчувати спрагу, ніж потім мучитися у поїзді», — каже колишній в’язень.

Географія, зумовлена радянським минулим

Незважаючи на те, що за законом, в’язні мають відбувати покарання поблизу їхнього місця проживання для забезпечення успішної реабілітації, більшість із них — зокрема, жінки — перебувають за тисячі кілометрів від дому та родини.

Російська федеральна служба виконання покарань (ФСИН) успадкувала систему колоній від радянської системи ГУЛАГу, багато з яких розташовані на місці колишніх трудових таборів — у віддалених малонаселених частинах країни. Це означає, що в’язнів мають транспортувати на значні відстані — часто більше 5000 км — і їхнім родичам надзвичайно складно їх відвідувати.

Оскільки лише 46 із 760 в’язниць у Росії призначені для жінок, вони змушені долати ці відстані навіть частіше ніж чоловіки. Ці подорожі часто тривають більше місяця.

«Відстань — це один зі способів психологічного ослаблення в’язнів. Вони дуже далекі від підтримки, від допомоги», — говорить Олексій Соколов з Уральської правозахисної групи.

Український кінорежисер Олег Сенцов у листі з в’язниці, опублікованому на сторінці Наталі Каплан у Facebook, з гіркою іронією пише про свій досвід транспортування:

«Пишу вам проїздом з міста Кіров. Проїжджав нещодавно ваші краї у своєму черговому вояжі, який мені абсолютно безкоштовно, з харчуванням та посиленою охороною влаштував ФСВП РФ:) Прямую з Якутії на Ямал через Сибір та Урал. Уявіть, за три з гаком роки, завдяки цьому російському туроператору я зміг подивитися всі великі річки Росії: Волгу, Каму, Об, Єнісей і Лєну. Навіть Байкал бачив краєм ока з віконця повітряної тюрми на чартерному рейсі Якутськ — Іркутськ. Тепер знову маю намір не тільки подивитися Об, але й тимчасово оселитися десь у районі її впадання в Губу. Назва місця — Лабитнангі (сподіваюся, що правильно написав), це десь поруч із Харпом, „Полярної совою“ та полярними ведмедями. Гарантують полярну ніч та північне сяйво. Як на мене, було б дуже нерозумно відмовлятися від такої заманливої пропозиції, тим більше, що моєї думки ніхто не питав».

У ізоляції та без будь-якого захисту

Федеральна служба виконання покарань тримає всю інформацію про перевезення в’язнів у максимальній секретності. Ані ув’язненим, ані їхнім родинам, ані юристам не повідомляють про кінцеве призначення до початку етапу. Разом із утриманням без вентиляції та природного освітлення, заборона носити годинник ще більше посилює дезорієнтацію в’язнів.

«Під час цих довгих подорожей ув’язнені не мають жодної можливості контактувати із зовнішнім світом, а влада відмовляється розкривати їхнє місцезнаходження. Вони фактично „зникають“ на тижні чи навіть місяці, коли родини нічого не знають про їхню долю. Це виводить їх з під захисту закону та відкриває простір для подальших зловживань. З юридичного боку це фактично є насильницьким зникненням», — говорить Денис Кривошеєв.

Такого транспортування зазнали, зокрема, Геннадій Афанасьєв, Олександр Кольченко, Ільдар Дадін та інші.

«Ув’язнені, яких перевозять у переповнених потягах, проводять по кілька днів або навіть тижнів без контактів із зовнішнім світом. Коли вони перебувають у дорозі, ув’язнені стають невидимими, ніхто не бачить і не знає про їхні страждання. Це без сумніву жорстоке, нелюдське та принизливе поводження, і настав час його припинити»

— каже Людмила Алексєєва, голова Московської Гельсінкської групи.

Висновки Amnesty International підтверджують інші правозахисні організації:

«Насильство над ув’язненими під час перевезень є серйозною проблемою, яку ми також фіксували у нашій роботі в Росії», — каже Тетяна Локшина з Human Rights Watch.

«Зовсім нещодавно ми спостерігали, як українського кінорежисера Олега Сенцова перевезли з Якутії на Далекий Схід, до Ямало-Ненецької республіки на Крайній Півночі. Його дорога тривала більше місяця».

Amnesty International разом із Human Rights Watch та російськими правозахисниками закликають російський уряд реформувати пенітенціарну систему — зокрема, систему перевезення в’язнів, та припинити ці зловживання:

— Запровадити часові обмеження у перевезенні в’язнів

— Закрити колонії, розташовані на найбільших відстанях від населених пунктів

— Вжити заходів для подолання переповненняі тюремних вагонів та фургонів

— Переконатися, що транспортні засоби проходять громадську перевірку, і що сім’ї та законні представники регулярно отримують інформацію про місцезнаходження ув’язнених

— Припинити перевезення ув’язнених з регіонів, де вони проживають, відповідно до чинного законодавства.