доповіді

Річна доповідь Amnesty International 2015: Україна

Глава держави: Петро Порошенко

Глава уряду: Арсеній Яценюк

На сході країни рік розпочався з напружених бойових дій між проросійськими сепаратистами та українськими силами, завершившись епізодичними перестрілками, що час від часу порушували ненадійний режим припинення вогню. Воєнні злочини, скоєні обома сторонами конфлікту, загалом залишалися безкарними. Невеликий прогрес спостерігався у розслідуванні порушень та зловживань, які сталися під час ЄвроМайдану, як і у притягненні винних до відповідальності. Прийняття закону про створення Державного бюро розслідувань стало довгоочікуваним кроком на шляху до встановлення дієвого механізму розслідування злочинів, скоєних правоохоронцями. Незалежні та критичні медіа та активісти не могли вільно працювати у самопроголошених Донецькій та Луганській Народних Республіках, а також у Криму. На території, контрольованій владою, окремі медіа видання та особи, що підозрювалися у вираженні проросійських чи лояльних до сепаратистів поглядів, стикалися з утисками. У червні в Києві під час Маршу рівності лесбійок, ґеїв, бісексуалів, трансґендерів та інтерсексуалів (ЛГБТІ), попри охорону з боку міліціонерів, не обійшлося без насильства. У листопаді до трудового законодавства було внесено декілька поправок, що чітко забороняли дискримінацію ЛГБТІ.

Загальні відомості

 У січні та лютому у східному регіоні України, Донбасі, відновилися тяжкі бої, де сепаратисти, що підтримуються Росією, намагалися розширити та зміцнити лінію фронту. З тяжкими військовими втратами українські сили здали контроль над Донецьким аеропортом та територією навколо міста Дебальцеве. З’явилося більше доказів суттєвої підтримки сепаратистів Росією, як у плані людських ресурсів, так і бойової техніки, хоча вона й надалі продовжує заперечувати свою пряму військову участь. У лютому в присутності міжнародних посередників було укладено угоду між владою України та де-факто владою Луганської та Донецької Народних Республік, результатом якої став нестійкий та ненадійний режим припинення вогню. У вересні обидві сторони почали відводити важку зброю, проте перестрілки з мінометів та дрібнокаліберної зброї все ще продовжувалися до кінця року, що призводило до нових втрат. Згідно з даними ООН, кількість вбитих наприкінці 2015 року перевищила 9 тисяч осіб, включно з близько 2 тисячами цивільних осіб. Більш як 2,5 мільйони людей рятувалися втечею, серед них 1,1 мільйон – за межі України.

8 вересня Україна подала декларацію до Міжнародного кримінального суду про визнання його юрисдикції щодо злочинів, скоєних на території Донбасу починаючи з 20 лютого 2014 року. Проте парламент так і не ратифікував Римський статут.

Праві угрупування, які отримали незначну підтримку виборців після ЄвроМайдану у 2014 році, вважалися причетними до низки інцидентів із застосуванням насильства. У липні озброєні воєнізовані формування націоналістичної організації «Правий Сектор» брали участь у перестрілці з міліцією у Закарпатській області, внаслідок чого загинуло три особи. У серпні під час протесту, організованого правою партією «Свобода» перед будівлею парламенту, через вибух гранати було вбито 4 військових Національної гвардії. Декількох активістів «Свободи» було заарештовано.

Місцеві вибори були проведені у жовтні та листопаді на території, що контролюється владою України. Проте, у місті Маріуполь голосування було відкладено, а у декількох містах та селах на сході та півдні України й узагалі не було проведено через міркування безпеки.

20 вересня активісти – противники окупації Росією Криму встановили пропускні пункти на сухопутному кордоні з півостровом, перешкоджаючи таким чином постачанню їжі та інших товарів з материкової України. 20 листопада невідомі особи підірвали чотири лінії електропередачі, якими до Криму надходило 70% всієї електроенергії. В результаті цього в усіх населених пунктах почалися відключення світла. Українська влада відправила ремонтні бригади для відновлення ліній електропередачі, проте туди їх не допустили активісти, які виступали проти російської окупації. 8 грудня блокаду було знято, проте повністю відремонтувати лінії електропередачі вдалося лише під кінець року.

ВВП України впав на більш ніж 12%; валюта втратила більше половини своєї вартості у відношенні до американського долара, що ще більше ускладнило життя українців. Умови життя на території, що знаходиться під контролем сепаратистських сил, продовжують суттєво погіршуватись на фоні обмежень на пересування людей та обіг товарів з боку влади України.

Тортури та інші види жорстокого поводження

За два роки, що минули після ЄвроМайдану, було зроблено не достатньо для притягнення до відповідальності правоохоронців, причетних до надмірного, зайвого та незаконного застосування сили. У листопаді Генеральна прокуратура повідомила, що на той момент велося розслідування більше 2000 епізодів пов’язаних з ЄвроМайданом, понад 280 особам пред’явлені підозри. Почався суд над двома екс-«беркутівцями», звинувачуваними у вбивстві та перевищенні службових повноважень у зв’язку з вбивством 39 протестувальників 20 лютого 2014 року. 7 грудня Оболонський районний суд міста Києва засудив студентів Азіза Тагірова та Раміля Ісламлі до чотирьох років ув’язнення та чотирьох років ув’язнення умовно відповідно за побиття, викрадення та погрози вбивства протестувальника 21 січня 2014 року. Інших вироків, пов’язаних зі справами ЄвроМайдану, у 2015 році винесено не було.

Міжнародна дорадча група, створена Радою Європи для моніторингу розслідувань справ ЄвроМайдану та подій в Одесі 2 травня 2014 року, опублікувала два звіти протягом 2015 року. У обох було зазначено, що розслідування «не відповідає вимогам Європейської конвенції з прав людини».

12 листопада парламент прийняв закон про створення Державного бюро розслідувань, завданням якого стане розслідування злочинів, скоєних правоохоронцям. Станом на кінець року закон ще не був підписаний Президентом.

Збройний конфлікт

Піч час ескалації конфлікту на Донбасі у січні та лютому й далі тривали артобстріли територій, де мешкає цивільне населення, відповідальність за що сторони покладали одна на одну. Воєнні злочини, включаючи тортури та інші види жорстокого поводження з ув’язненими, були скоєні обома сторонами. Були підтверджені повідомлення про навмисні вбивства полонених, скоєні сепаратистами.

13 січня поблизу міста Волноваха внаслідок обстрілу з установки «Град» було вбито 12 пасажирів цивільного автобусу, які очікували пропуску через український блокпост.[1] 22 січня 15 людей загинули, коли мінометний постріл влучив у тролейбус в місті Донецьк.[2] 24 січня 29 цивільних громадян було вбито та більш як 100 поранено внаслідок артилерійського обстрілу сепаратистами густонаселеного мікрорайону «Східний» у Маріуполі.

Ігор Брановицький, один із 12 захисників Донецького аеропорту, потратив у полон до сепаратистського батальйону «Спарта» 21 січня. Під час допитів його били до втрати свідомості, а згодом командир батальйону вистрелив йому в голову. Пізніше у телефонній розмові командир зізнався , що вбив ще 15 інших полонених. [3]

Українських військових Андрія Колесника, Альберта Саруханяна та Сергія Слісаренка останній раз бачили живими на відеозаписі взяття їх у полон в селищі Красний Партизан 22 січня. Вони загинули невдовзі опісля від вогнепальних поранень з близької відстані.

Колишній ув’язнений розповів як провів декілька тижнів у переповненій камері в підвальному приміщенні неподалік села Великомихайлівка, яке було базою воєнізованого угрупування «Правий Сектор». До його звільнення у 2015 році, він, та ще щонайменше 12 чоловіків та 1 жінка, були ув’язнені на різні терміни у одній камері; їх щоденно били та піддавали іншим видам іншому жорстокого поводження.[4] Представник «Правого сектору» підтвердив ув’язнення затриманих сепаратистів, проте заперечив усі твердження про жорстоке поводження з полоненими. Проте, інше анонімне джерело підтвердило ці твердження.

Генеральна прокуратура повідомила про порушення щонайменше трьох кримінальних справ за фактом жорстокого поводження, інкримінованих представникам «Правого Сектору», включаючи викрадення, побиття, та вибивання зізнань, у проміжку з серпня 2014 до травня 2015 року, а також жорстоке поводження та зникнення людини у листопаді 2014 року, до якого нібито також причетні добровольці та представники Служби безпеки України. В кінці року всі три кримінальні справи все ще розслідувались.

В’язні совісті

7 лютого журналіста-фрілансера та блогера з Івано-Франківська Руслана Коцабу було заарештовано після оприлюднення відео на YouTubeю в якому він вимагає негайно припинити бойові дії та закликає українців відмовитися від мобілізації. У якості запобіжного заходу його утримували під вартою та 31 березня обвинуватили у «державній зраді» та «перешкоджанні законній діяльності Збройних сил України». В кінці року судовий процес ще не був завершений.

Свобода вираження

На підконтрольній владі України території, медіа загалом залишалися вільними. Проте, на фоні російської окупації та анексії Криму у 2014 році, а також тривалого конфлікту на Донбасі, ті медіа видання, які висловлювали позицію, яка могла сприйматися як проросійська чи про-сепаратистська, зазнавали утисків. Канал «112 Україна» та «Інтер ТВ» отримали офіційне попередження від Національної ради з питань телебачення та радіомовлення за такий контент, як інтерв’ю та репортажі з контрольованих сепаратистами районів, в яких місцеві мешканці висловлювали свою підтримку сепаратистам. Після трьох таких попереджень ліцензії можуть анулюватися.

Журналіст Олесь Бузина, який на сторінці Facebook зібрав понад 25 тисяч послідовників, був добре відомий своїми проросійськими поглядами. 16 квітня двоє озброєних чоловіків в масках застрелити його прямо перед його будинком. Після арешту двох підозрюваних 8 червня Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков на своїй сторінці у Facebook повідомив, що страву «розкрито». Обоє підозрюваних запевняли у своїй непричетності та скаржилися на фізичний та психологічний тиск з боку слідчих. В кінці року вони все ще очікували на слухання справи у суді.

Прийняті в травні так звані закони про «декомунізацію» забороняли використання комуністичної та нацистської символіки. У липні Міністерство юстиції порушило судові справи про заборону Комуністичної партії України (КПУ) та двох інших партій, які називали себе «комуністичними». Ці дві партії було заборонено 1 жовтня, після чого вони безслідно зникли, а КПУ була заборонена 16 грудня, але 28 грудня вона подала заяву на апеляцію.

Проукраїнські журналісти, або ж ті, що працювали на українські медіа, були не в змозі відкрито працювати на території, що знаходилась під контролем сепаратистів.        16 червня російський журналіст Павел Канигін був затриманий на декілька годин місцевими силами безпеки у Донецьку та жорстоко побитий перед звільненням. Він написав декілька репортажів для російської газети «Новая Газета» про двох російських громадян, які потрапили у полон до українських воєнних на Донбасі. У цих статтях він спростовує офіційну заяву Росії про те, що вони не є діючими військовослужбовцями Росії.

Права лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та інтерсексуалів

Після тривалих переговорів між організаторами та органами влади в Києві 6 червня відбувся Марш рівності. До та після маршу Президент Петро Порошенко чітко виражав свою підтримку права ЛҐБТІ спільноти на свободу зібрань. Проте міліція погодилася забезпечити безпеку учасників лише за день до заходу. Десятки правих активістів прорвались через лінію охорони та атакували марш. Десять учасників та три міліціонера було поранено, 25 нападників були затримані та пізніше звільнені. Організатори маршу отримували повідомлення з погрозами на мобільні телефони та через Інтернет. Було відкрито кримінальне провадження щодо противників ЛҐБТІ, яке станом на кінець року все ще знаходилися у процесі розслідування.

У серпні суд в Одесі заборонив проведення Маршу рівності, мотивуючи це «загрозою громадському порядку» та безпеці учасників. Замість цього 15 серпня організатори провели менший за масштабами ЛҐБТІ фестиваль в приміщенні, протягом якого декілька чоловіків в масках закидали офіс організаторів феєрверками та димовими шашками.

12 листопада Парламент вніс зміни до трудового кодексу, забороняючи дискримінацію за ознаками сексуальної орієнтації чи гендерної ідентичністі. Українські парламентарії довго уникали цього кроку, який від України вимагав ЄС для подальшої можливості лібералізації візового режиму. 23 листопада Президент України підписав закон з антидискримінаційну змінами.

Крим

Не проводилось ретельне розслідування шести випадків ймовірних примусових зникнень кримськотатарських активістів в 2014 році та одного підтвердженого випадку насильницького викрадення, тортур та вбивства. Це відбувалося попри велику кількість доказів, зокрема відеозаписи, які чітко вказують на причетність до щонайменше до деяких з цих злочинів проросійсько-налаштованої воєнізованої «самооборони Криму».

Після анексії Криму Росією у 2014 році, де-факто влада Криму продовжувала обмежувати свободу слова та зібрань. Ті, хто висловлював свої проукраїнські настрої, зазнавали жорстоких заходів у відповідь. Найбільше постраждала кримськотатарська громада: публічні заходи регулярно забороняли; ЗМІ, що працювали на кримсько-татарській мові, були змушені закритися; в лідерів постійно проходили обшуки в домівках, проти них порушували кримінальні справи, , а також їх затримували на основі політично вмотивованих звинувачень.

Меджліс кримськотатарського народу – представницький орган, обраний членами громади, – стикнувся з подальшим репресіями. Його лідера, Ахтема Чийгоза, було заарештовано 29 січня за та звинуваченнями у організації «масових заворушень» 26 лютого 2014 року. Де-факто влада Криму неодноразово попереджала, що за законами Росії Меджліс може бути визнано екстремістською організацією. Двом попереднім лідерам Меджлісу, Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову, офіційно заборонено в’їзд до Криму. 28 жовтня фактичний прокурор Криму заявила, що Чубаров може повернутися, після того як суд міста Сімферополь 6 жовтня видав ордер на його арешт за «заклики на здійснення дій, направлених на порушення територіальної цілісності Російської Федерації».

Кримськотатарський телеканал АТR змусили припинити мовлення з 1 квітня, коли закінчився строк його перереєстрації за російським законодавством. Телеканал подавав заяву на перереєстрацію щонайменше чотири рази та отримував постійні відмови. АТR відновив трансляцію вже з материкової України, але його репортери більше не мали змоги працювати відкрито у Криму.

9 березня було заарештовано Олександра Кравченка, Леоніда Кузьміна та Вельдара Шукурджиєва за спробу відсвяткувати 201-ліття від народження українського поета Тараса Шевченка у формі невеликого зібрання на вулиці Сімферополя, під час чого вони використовували національні символи, такі як жовто-блакитні стрічки. Їх відвезли до відділку та відпустили через 3 години, і присудили 40 днів виправних робіт за порушення правил масових зібрань. Згодом ними зацікавився відділ МВС з питань боротьби з екстремізмом затримуючи їх та викликаючи на неофіційні допити. Кузьмін, вчитель історії, втратив роботу.

На порушення міжнародного гуманітарного права, кримських анти-окупаційних активістів Олега Сенцова та Олександра Кольченка судили за межами Криму. Процес у їх справах проходив за російським законодавством у воєнному суді в місті Ростов-на-Дону на півдні Росії, а їх було засуджено до 20 та 10 років ув’язнення за звинувачення у тероризмі. Судове слідство було несправедливим та заснованим на свідченнях, отриманих, як повідомлялось, шляхом застосування катувань. 24 листопада Верховний суд Російської Федерації залишив цей вирок в силі.

[1] Смертоносний артилерійський обстріл цивільного автобусу повинен бути розслідуваний. (Новина від 13 січня)

[2] Східна Україна: Обстріл тролейбуса в Донецьку після домовленості про припинення вогню. (Новина від 22 січня)

[3] Нові докази вбивств українських військових мають бути терміново розслідувані. (Новина від 9 квітня)

[4] Україна. Зломлені тіла: тортури та позасудові страти на сході України (EUR 50/1683/2015)

Читати звіт повністю


Дивитись інфографіку