Новини

Політика Amnesty International стосовно зобов’язань держав щодо дотримання, захисту та здійснення прав людини відносно секс-працівниць/працівників

 

КОРОТКИЙ ВИКЛАД ПОЛІТИКИ AMNESTY INTERNATIONAL

Чинна політика розроблена у зв’язку зі значною кількістю порушень прав людини відносно людей, зайнятих у секс-роботі, по всьому світу. Amnesty International використовує термін «секс-робота» тільки стосовно операцій, що укладаються за згодою між дорослими. Політика називає основні перешкоди, з якими стикаються секс-працівники/працівниці при здійсненні своїх прав людини, а також перераховує зобов’язання держав щодо усунення цих перешкод.

Ціла низка перехресних форм дискримінації та структурної нерівності наносить відбиток на життя багатьох секс-працівниць/ків, що впливає на їхнє рішення почати або продовжити займатися секс-роботою та забарвлює їхній особистий досвід та переживання. Категорії осіб, що зазнають множинні перехресні форми дискримінації та структурної нерівності, такі як жінки, а також інші особи, що зазнають дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного або іншого статусу, часто непропорційно широко представлені серед секс-працівниць/ків.

Поряд із маргіналізацією за гендерною та/або іншою ознакою ідентичності або статусу, секс-працівники/ці часто стикаються з осудом і звинуваченнями через заняття секс-роботою, яка порушує, на думку оточення, соціальні та сексуальні норми та/або гендерні стереотипи. Стигматизація та криміналізація секс-роботи, як правило, змушує секс-працівників/ць вести свою діяльність на периферії суспільного життя, у підпільних і небезпечних умовах, з мінімальними можливостями забезпечити захист і підтримку державних структур. У результаті вони зазнають підвищеного ризику насильства і жорстокого поводження. Якщо вони стають жертвами злочинів, то, як правило, не звертаються в правоохоронні органи, а у випадках, якщо заява все ж подається, ймовірність розслідування і розкриття злочину вкрай мала, що забезпечує злочинцям безкарність.

У чинній політиці викладаються зобов’язання держав поважати, захищати та гарантувати дотримання прав людини відносно секс-працівниць/ків. Тут також перераховуються дії, які, на думку Amnesty International, можуть бути вжиті державами для подолання перешкод до реалізації прав людини цією групою. Політика ґрунтується на принципах зниження шкоди, гендерної рівності, визнання права особистого вибору і самостійності секс-працівників/ць, а також на спільних міжнародних принципах прав людини.

Зокрема, ця політика містить наступні вимоги до держав:

  • Боротися з основоположними гендерними та іншими стереотипами, дискримінацією і структурною нерівністю, які призводять до маргіналізації та ізоляції людей, в результаті чого непропорційно висока частка представників маргінальних груп змушена продавати сексуальні послуги, а також сприяють дискримінації секс-працівників/ць;
  • Виконувати свої зобов’язання щодо економічних, соціальних і культурних прав усіх людей, особливо гарантій загального доступу до освіти, працевлаштування та соціального захисту, з тим щоб ніхто не був змушений продавати секс-послуги з метою виживання в умовах убогості або дискримінації;
  • Боротися з прямою і непрямою дискримінацією за гендерною та іншими ознаками і забезпечувати рівну повагу, захист і здійснення прав людини всіх громадян, у тому числі жінок та дівчинок, а також осіб, схильних до ризику дискримінації та насильства за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного статусу або інших характеристик;
  • Скасувати чинні закони та не приймати нові, які передбачають криміналізацію чи пеналізацію надання сексуальних послуг на оплатній основі за взаємною згодою між дорослими особами, прямо або у правозастосовній практиці;
  • Утримуватися від практики застосування інших законодавчих норм, які призводять до дискримінації секс-працівників\ць, зокрема статей про бродяжництво та «гультяйство» у громадських місцях, а також вимог міграційного законодавства;
  • Забезпечити реальну участь секс-працівниць/ків у процесах розробки політики і законів, які мають безпосереднє відношення до їхнього життя та безпеки;
  • Здійснити переорієнтацію законодавства з універсальних норм, які криміналізують усі елементи діяльності секс-працівників/ць, законодавчі норми та політику, що забезпечують охорону здоров’я і безпеку працівниць/ків секс-бізнесу, та боротьбу з усіма випадками експлуатації та торгівлі людьми (у тому числі дітьми);
  • Забезпечити ефективні структури та служби допомоги особам, які бажають припинити заняття секс-роботою, якщо і коли вони цього побажають;
  • Забезпечити секс-працівникам/цям рівний доступ до правосуддя, охорони здоров’я та інших соціальних послуг, а також рівний правовий захист.

Державам слід виконувати перераховані вище позитивні зобов’язання на трьох рівнях впливу:

  1. Застосування кримінального законодавства для боротьби з торгівлею людьми, жорстоким поводженням і насильством у сфері комерційного сексу, а також для запобігання залучення дітей у сексуальні дії у сфері комерційного сексу;
  2. Забезпечення секс-працівницям/кам доступу до правового захисту щодо охорони здоров’я, можливостей працевлаштування і свободи від дискримінації та ефективності цього захисту для профілактики насильства й експлуатації;
  3. Прийняття конкретних законодавчих та політичних заходів у сфері економіки, культури і соціального захисту для боротьби з перехресною дискримінацією, негативними гендерними стереотипами і порушенням економічних, соціальних і культурних прав, які можуть змусити людину зайнятися секс-роботою, стигматизувати секс-працівників/ць та ускладнити чи зробити неможливим припинення заняття секс-роботою.

Amnesty International закликає до декриміналізації всіх видів та елементів секс-роботи, яку виконують дорослі особи за власною згодою, оскільки в іншому випадку створюються перешкоди для здійснення прав людини відносно секс-працівників/ць. Amnesty International вважає, що для захисту прав людини відносно секс-працівників/ць необхідно скасувати не тільки закони, які криміналізують продаж сексуальних послуг, але й закони, за якими купівля секс-послуг у дорослих за взаємною згодою чи організація секс-роботи (наприклад, здача в оренду приміщень для надання сексуальних послуг) також кваліфікуються як кримінальні злочини. Такі закони змушують секс-працівниць/ків вести свою діяльність у підпільних умовах, що загрожує їхній безпеці, обмежує доступ до засобів забезпечення власної безпеки, а також позбавляє секс-працівниць/ків права на підтримку та захист з боку державних органів. Таким чином, подібні законодавчі норми обмежують ряд прав секс-працівників/ць, у тому числі право на особисту безпеку, безпеку місця проживання та охорону здоров’я.

Ця політика не заявляє про те, що право на купівлю секс-послуг або право на отримання економічної вигоди від продажу секс-послуг іншою особою належать до прав людини. Водночас вона містить заклик забезпечити секс-працівникам/цям захист від тих, хто прагне їх експлуатувати та піддавати насильству, а також визнання того факту, що кримінальне переслідування продажу сексуальних послуг дорослими за взаємною згодою перешкоджає здійсненню прав людини для секс-працівниць/ків.

Позиція Amnesty International не передбачає конкретних пропозицій щодо форм регулювання секс-роботи, а також щодо необхідності розробки нормативних актів, які безпосередньо регламентують секс-роботу, які б відрізнялися від законів з більш широкою сферою застосування, наприклад, що регулюють підприємницьку або трудову діяльність у цілому.

СУМІЖНІ ПОЗИЦІЇ AMNESTY INTERNATIONAL

Примусова праця та торгівля людьми (в межах однієї держави або на міжнародному рівні, в тому числі у сфері сексуальних послуг) є серйозним порушенням прав людини і повинні кримінально переслідуватись. Відповідно до міжнародного права, держави мають низку зобов’язань щодо профілактики, боротьби та покарання діяльності, пов’язаної з торгівлею людьми, особливо жінками і дітьми, а також захисту прав жертв торгівлі людьми.

Діти, залучені до сфери сексуальних послуг, є жертвами сексуальної експлуатації, визнаною Міжнародною організацією праці однією з найтяжчих форм дитячої праці та кричущим порушенням прав людини. Вони мають право на правовий захист і відшкодування збитку, у тому числі на отримання всієї необхідної підтримки. Держави також мають зобов’язання з усунення чинників підвищення ризику сексуальної експлуатації дітей (включно з, але не обмежуючись такими факторами, як брак соціальної підтримки, дискримінація, безпритульність, злидні, негативні гендерні стереотипи та структурна нерівність). Норми міжнародного права також накладають на держави зобов’язання забезпечити кримінальне переслідування осіб, які пропонують, надають або приймають дітей з метою сексуальної експлуатації, і вживати всі можливі заходи щодо запобігання сексуальної експлуатації дітей. До числа додаткових зобов’язань щодо захисту прав дітей входить відмова від кримінального переслідування або інших заходів покарання щодо дітей, залучених у сферу комерційного сексу, а також обов’язок надавати підтримку цим дітям як жертвам злочину. Відповідно, правоохоронні органи, що здійснюють кримінальні розслідування, не повинні виступати в ролі первинного контакту для дітей, залучених у сферу комерційного сексу.

Люди, зайняті в секс-роботі, володіють всіма правами людини, які мають бути дотримані на основі рівності та недискримінації. Таким чином, цю політику слід розглядати в сукупності як із чинними документами та політикою Amnesty International у цій царині, так і з тими, що будуть прийняті в майбутньому. Позиції Amnesty International відносно секс-працівників/ць рівною мірою застосовні до всіх осіб, чиї права людини порушуються, у тому числі позиції з таких питань, як гендерна рівноправність, насильство за гендерною ознакою, сексуальне насильство, дискримінація, права лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерів та/або інтерсекс-людей (ЛГБТІ), торгівля людьми, сексуальні та репродуктивні права, доступ до правосуддя, права найманих працівників, право на належне житло. У боротьбі за повноту здійснення прав людини Amnesty International повинна визнати наявність невідчужних прав людини у секс-працівників/ць та включити роботу щодо їх захисту до своєї повсякденної діяльності.

ВИЗНАЧЕННЯ

Секс-робота: для цілей цієї політики термін «секс-робота» використовується для позначення надання сексуальних послуг (включно зі статевими актами) між дорослими особами на підставі взаємної згоди та домовленості про умови угоди. Секс-робота може різнитися за ступенем «формальності» або організованості.

Термін «секс-робота» використовується для опису ситуацій, в яких дорослі партнери беруть участь у комерційному сексі з обопільної згоди. У разі відсутності такої згоди з причини погроз, обману, шахрайства, зловживання владою або використання дитини, ці дії є порушенням прав людини і повинні кваліфікуватися як кримінальний злочин (див. далі визначення терміна «Згода»).

Секс-працівник/працівниця: для цілей цієї політики «секс-працівник/працівниця» означає дорослу людину (18 років чи старше) будь-якого гендеру, яка отримує гроші або товари в обмін на сексуальні послуги за власною згодою, на постійній або непостійній основі.

Amnesty International визнає, що значення термінів, які застосовуються до понять секс-роботи та секс-працівниць/ків, можуть відрізнятися в залежності від контексту та особистих уподобань і що не всі особи, які займаються наданням сексуальних послуг, вважають себе секс-працівницями/ками. Скрізь, де це можливо, Amnesty International застосовує термінологію, якою користуються самі власники або суб’єкти прав людини. У той же час, у більшості випадків Amnesty International оперує термінами «секс-робота» і «секс-працівник/ця». Як зазначено вище, ці терміни незастосовні до дітей.

Криміналізація: для цілей цієї політики термін «криміналізація» означає заборону на секс-роботу, що виконується дорослими за обопільною згодою, і її кваліфікацію як кримінально переслідуваного вчинку. Як правило, криміналізація секс-роботи дорослих за обопільною згодою може мати три форми, що зустрічаються в різних комбінаціях в різних країнах. Ці форми коротко описуються нижче:

  • Закони, які кваліфікують продаж сексуальних послуг між дорослими за обопільною згодою як кримінальний злочин, як, наприклад, закони про чіпляння до потенційних клієнтів і ті, що передбачають кримінальну відповідальність власне працівників/ць секс-бізнесу;
  • Закони, що кваліфікують організацію секс-роботи дорослих за обопільною згодою як кримінальний злочин, включно з, але не обмежуючись законами, спрямованими проти утримання борделів, організації заняття проституцією, здачі в оренду приміщень для занять проституцією, життя на доходи від секс-роботи та сприяння заняття секс-роботою шляхом надання інформації та іншої допомоги. Такі закони передбачають притягнення до кримінальної відповідальності власне працівниць/ків секс-бізнесу за організацію власної секс-роботи, а також осіб, які надають їм допомогу;
  • Закони, які кваліфікують як кримінальний злочин купівлю сексуальних послуг у дорослих за обопільною згодою, причім кримінальну відповідальність несуть клієнти, що купують секс-послуги.

Для цілей цієї політики термін «криміналізація» також застосовується до законів, які не належать безпосередньо до секс-роботи, наприклад, законів про бродяжництво і т. зв. «гультяйство» у громадських місцях, якщо вони застосовуються з метою дискримінації секс-працівників/ць або безпосередньо зачіпають, і/або мають непропорційно велику частку секс-працівників/ць, та які де-факто є забороною на професію. Імміграційне законодавство також може застосовуватися з метою дискримінації секс-працівниць/ків, тоді де-факто воно є забороною на роботу мігрантів/мігранток у секс-індустрії. Криміналізація недокументованого (іноді званого «незаконним») в’їзду або проживання може посилити (або навіть довести до вищої точки) ступінь пеналізації секс-роботи, виконуваної мігрантками/мігрантами, такого роду діяльність збільшує ризик їх виявлення і переслідування з боку влади.

Пеналізація: для цілей цієї політики термін «пеналізація» використовується для позначення законів, адміністративних норм і чинної політики, які переслідують ту ж мету, що й кримінальне законодавство, в плані покарання, контролю і підриву автономії людей, які продають сексуальні послуги. Такі заходи включають, але не обмежуються наступними: штрафи, затримання з метою «виправлення», депортацію, обмеження або позбавлення батьківських прав, позбавлення права опіки над дітьми, втрату права на соціальний захист та порушення права на приватне життя й автономію.

Торгівля людьми: для цілей цієї політики Amnesty International використовує визначення торгівлі людьми («трафіку»), викладене в Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї (2000 р.). Згідно з Протоколом ООН про торгівлю людьми, визначення торгівлі людьми включає три складові:

  1. «Дія», тобто вербування, перевезення, передача, приховування або отримання людей;
  2. «Засоби», шляхом яких здійснюється вищевказана дія (погрожування силою або її застосування, інші форми примусу, викрадення, шахрайство, обман, зловживання владою або безпорадним становищем іншої особи чи підкуп у вигляді платежів або вигод для отримання згоди особи, що контролює іншу особу;
  3. «Мета» (дій та застосування засобів), зокрема, експлуатація.

Згідно з положеннями Протоколу ООН про торгівлю людьми, для визначення діяльності як торгівлі людьми (трафіку) необхідна наявність всіх трьох складових. Єдиним винятком є випадки, де жертвою є дитина; у таких випадках діяння, що кваліфікується як торгівля людьми, вважається вчиненим навіть за відсутності умов, перелічених у розділі «Засоби». Торгівля людьми, у тому числі для секс-бізнесу, не належить до секс-роботи (докладніше див. у розділі «Торгівля людьми»).

Згода: попри відсутність чіткого визначення згоди в міжнародному праві, для цілей цієї політики Amnesty International використовує цей термін для позначення добровільної та безперервної згоди на участь у сексуальних діях певного роду. Згода на секс або на продаж сексу не передбачає згоди на насильство, згода також може бути відкликана будь-коли. Аналіз згоди можливий лише в певному контексті та має ґрунтуватися на розгляді життєвих поглядів, досвіду та способу тлумачення досвіду секс-працівника/ці (докладніше див. у розділі «Згода»).

ПЕРЕХРЕСНА ДИСКРИМІНАЦІЯ ТА СТРУКТУРНА НЕРІВНІСТЬ

Права секс-працівниць/ків порушуються не тільки з причини криміналізації секс-роботи, але й під впливом, поміж інших факторів, стигматизації, гендерно зумовленого насильства та дискримінації. Більш того, множинні перехресні форми дискримінації та структурної нерівності впливають на життя секс-працівниць/ків і на їхні рішення почати або продовжити заняття секс-роботою, а також на сприйняття пов’язаного з цією роботою досвіду. Різні форми прямої та непрямої дискримінації секс-працівниць/ків та/або дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної, расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного статусу або інших характеристик перетинаються, позбавляючи ці групи ресурсів, можливостей, безпеки та повноважності, тим самим перешкоджаючи повній реалізації прав людини. Групи, які найбільше зазнають дискримінації та нерівності, часто непропорційно широко представлені у сфері сексуальних послуг.

У більшості суспільств жінки зазнають повсюдної гендерної дискримінації та структурної нерівності. Непропорційно велика частка жінок живе у злиднях і складає більшість секс-працівниць у світовому масштабі. Гендерна нерівність просякає суспільний устрій і впливає на розподіл влади та доступ до ресурсів на всіх рівнях. Жінки, які відчувають на собі множинні перехресні форми дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного або іншого статусу, часто непропорційно широко представлені серед секс-працівниць. Усі ці види нерівності вибудовують безліч бар’єрів на шляху до реалізації прав людини.

Лесбійки, геї, бісексуали, трансгендери та/або інтерсекс-люди (ЛГБТІ), а також особи, які не відповідають загальноприйнятим гендерним або сексуальним нормам, зазнають перехресної дискримінації та маргіналізації. Наприклад, попри те, що цисгендерні жінки складають більшість секс-працівниць у світі, в перерахунку на душу населення частка представників/ць трансгендерної групи населення серед працівників/ць секс-бізнесу непропорційно велика у порівнянні з групою цисгендерних жінок, що займаються тією ж діяльністю. Це зображає маргінальний суспільний статус трансгендерних людей. Глибоко вкорінені забобони відносно представниць/ків ЛГБТІ обмежують їхній доступ до освіти, тим самим впливаючи на їхні можливості заробляти кошти на існування й оренду або купівлю житла. Стигматизація також обмежує можливості цієї групи осіб отримати юридичну та соціальну допомогу. Дискримінація стосовно секс-працівниць/ків з числа ЛГБТІ також може поєднуватися з дискримінацією за ознакою расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного чи іншого статусу.

Цисгендерні чоловіки також складають значну частку секс-працівників у багатьох державах і зазнають множинних форм перехресної дискримінації.

На додаток до цього, секс-працівники\ці, які порушують соціальні норми гендерної ідентичності, гендерного самовираження та сексуальної орієнтації, зазнають переслідування на підставі законів, які криміналізують інтимні стосунки між особами однієї статі, а також за законами про «гультяйство» в громадських місцях, про порушення громадського порядку, порушення громадської добропристойності та кросдресінгу.

Люди, що зазнають дискримінації за ознакою расової, етнічної, кастової приналежності, приналежності до корінних народів або міграційного статусу, часто надмірно непропорційно представлені серед секс-працівників/ць. Це свідчить про структурну нерівність, засновану на соціальних, політичних та історичних факторах і шкідливих стереотипах, пов’язаних з цими соціальними групами. Ці відносини міцно вплетені в тканину суспільства і, у випадку з корінними народами, є спадщиною колоніального минулого. В наші дні негативна динаміка розвитку посилюється бідністю та іншими формами соціального відчуження. Крім того, вони можуть призводити до підвищеного ризику порушення прав людини у секс-роботі, в тому числі до більш значного рівня криміналізації та почастішання випадків зловживання владою або дискримінації з боку представників влади, включно зі співробітниками поліції та суддями різних інстанцій.

Окрім маргіналізації секс-працівниць/ків на підставі їхньої гендерної приналежності та/або інших характеристик, вони також часто стикаються з осудом і звинуваченнями за заняття секс-роботою, яка порушує, на думку оточення, соціальні та сексуальні норми і/або гендерні стереотипи. Секс-працівниці\ки можуть бути позбавлені можливості реалізувати свободу волі та свої громадянські свободи, а у випадках, коли вони відмовляються припинити секс-роботу або брати участь у програмах реабілітації та програмах виходу, їх засуджують і соромлять. Стигматизація та криміналізація секс-роботи змушує секс-працівниць/ків вести свою діяльність у підпільних умовах, що загрожує їхній безпеці, обмежує доступ до засобів забезпечення власної безпеки, а також позбавляє секс-працівниць/ків права на підтримку та захист з боку державних органів. У результаті вони стикаються з підвищеним ризиком насильства і жорстокого поводження. Якщо вони стають жертвами злочинів, то, як правило, не звертаються в правоохоронні органи, а у випадках, якщо заява все ж подається, ймовірність розслідування та розкриття злочину вкрай мала, що забезпечує злочинцям безкарність.

Згідно з міжнародним правом у галузі прав людини, держави зобов’язані боротися з гендерною та іншими формами прямої та непрямої дискримінації, а також забезпечувати рівну повагу, захист і реалізацію прав людини для всіх осіб, у тому числі жінок і дівчаток, а також осіб, що стикаються з більш високим ризиком дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного статусу або інших характеристик.

Держави мають зобов’язання боротися з дискримінацією та забезпечувати реальне рівноправ’я. До числа цих зобов’язань входять заходи зі зміни домінантних поглядів на культуру і суспільство, на яких ґрунтується дискримінація. До цього ж належать заходи з викорінення шкідливих гендерних стереотипів та інших забобонів, заснованих на ідеї переваги чоловіків над жінками, стереотипних ролях чоловіків і жінок, а також стереотипів, що підтримують структурну нерівність, таким чином обмежуючи або виключаючи можливості реалізації прав людини та громадянських свобод жінок і всіх інших груп і категорій, які зазнають дискримінації. До числа невідкладних заходів можуть входити зміна дискримінаційних законодавчих норм, політики та практик, тимчасові екстрені заходи; зміцнення повноважень та здатності державних установ і органів із забезпечення рівноправності та боротьби з дискримінацією; а також просвітницькі й освітні програми та ініціативи з проблеми прав людини, особливо для маргінальних груп населення, які зазнають дискримінації. Ці заходи виражають прагнення боротися зі стигматизацією та дискримінацією секс-працівників/ць. У загальному і цілому, держави також зобов’язуються викорінювати стереотипи, що призводять до об’єктивації жінок, застосовуючи для цього засоби, які не порушують права людини. Так, замість криміналізації секс-роботи слід проводити послідовну політику боротьби зі стереотипами, включно з такими заходами, як освітні та просвітницькі програми.

Amnesty International вважає, що політика, що проводиться з метою підтримки та поліпшення якості життя маргіналізованих груп, має ґрунтуватися на підтримці цих людей, а також не становити загрозу їхній безпеці та не проводити подальшу криміналізацію їхньої роботи і способу життя. Amnesty International визнає і поважає право секс-працівників/ць на свободу волевиявлення і дій, включно з вільним прийняттям рішення почати, продовжити чи припинити заняття секс-роботою. Голоси секс-працівниць/ків усього світу заглушаються або ігноруються з огляду на їхню приналежність до маргінальної групи та всупереч тому, що самі секс-працівниці/ки є найкращими експертами щодо розробки оптимальних механізмів підвищення своєї безпеки та рівня добробуту. У своїй роботі із захисту прав секс-працівниць/ків Amnesty International ґрунтується на співробітництві з секс-працівниками/цями, надаючи їм право голосу та довіряючи їхній компетенції.

РОЗРОБКА ЗАКОНОДАВСТВА ТА ПОЛІТИКИ НА УРЯДОВОМУ РІВНІ

Необхідно поважати право всіх секс-працівників/ць на свободу від дискримінації та на участь у прийнятті рішень, що впливають на їхнє життя. Уряди мають забезпечити реальну участь секс-працівників/ць, особливо зайнятих у секс-роботі нині, у процесах прийняття законів і розробки політик, що зачіпають секс-роботу, в тому числі прийняття рішень про початок, продовження або припинення секс-роботи. Необхідно залучити до таких консультацій секс-працівниць/ків, які представляють маргінальні групи, а також тих з них, хто зазнає дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расової, кастової, етнічної приналежності та приналежності до корінних народів. З метою ефективності такого співробітництва слід забезпечити секс-працівникам/цям можливість анонімної участі та захист від криміналізації, репресій і завдання шкоди. Ще одним засобом забезпечення ефективності консультацій є вільний доступ до інформації та інших необхідних ресурсів.

Становище корінного населення та множинні форми дискримінації, яких зазнає ця група, є причиною того, що рішення урядів, у тому числі ті, що поширюються на все населення, часто призводять до специфічних конкретних наслідків, які непропорційно великою або малою мірою зачіпають представників корінних народів. Ці наслідки можуть бути неправильно витлумачені чи навіть непередбачувані для влади. Міжнародне право визнає за корінними народами особливі права на участь у процесах прийняття рішень. В залежності від ряду факторів, включно зі ступенем ймовірності нанесення шкоди, сюди входить і право на вільну, попередню та інформовану згоду.

Рішення на всіх урядових рівнях, у тому числі на державному, регіональному, муніципальному рівні та рівні місцевих громад, повинні забезпечувати захист прав секс-працівниць/ків, у тому числі права на свободу від криміналізації або пеналізації секс-роботи.

ПОЧАТОК ЗАНЯТТЯ СЕКС-РОБОТОЮ

Секс-працівники/ці являють собою різнорідну групу. Люди різного походження та соціального статусу займаються секс-роботою з різних причин і стикаються з різним життєвим досвідом. Деякі секс-працівники/ці приходять у секс-роботу за власним вибором: для багатьох цей рід діяльності виявляється привабливим завдяки більш гнучкому графіку роботи та навантаження, ніж інші доступні їм варіанти. У багатьох випадках рішення про заняття секс-роботою свідчить про обмежені можливості заробити кошти для існування. Так, недокументовані мігранти, які не мають дозволу на роботу, мають доступ лише до неформального ринку праці, до якого належить і секс-робота. Інші вдаються до секс-роботи для того, щоб забезпечити найбільш невідкладні й нагальні потреби в умовах злиднів.

Норми міжнародного права зобов’язують держави забезпечувати достатній рівень соціального захисту та вести боротьбу з перехресною дискримінацією і структурною нерівністю, з тим щоб доходи від секс-роботи не були єдиним джерелом засобів до існування. Право всіх і кожного на соціальний захист визнається в міжнародному праві, як зазначено в ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (МПЕСК).

Якщо реакція держави на секс-роботу зводиться головним чином до застосування кримінального законодавства з метою профілактики та покарання за секс-роботу, результатом подібних заходів буде порушення прав секс-працівниць/ків, оскільки ця опція не передбачає надання підтримки, доступу до альтернативних можливостей і створення можливості вибору для тих, хто наразі зайняті в секс-роботі, але хотіли б перестати нею займатися. Крім цього, такі заходи чинять негативний вплив на становище сімей і особливо дітей, оскільки обов’язки з догляду за дітьми, літніми людьми та особами з обмеженими можливостями в переважній більшості випадків покладено саме на жінок.

Обов’язки держави відносно осіб, які починають займатися секс-роботою:

  • Забезпечити пріоритет захисту прав секс-працівниць/ків при розробці програм і політики, пов’язаних із секс-роботою;
  • Створювати та втілювати в життя ефективні програми і закони, проводити політику на основі норм міжнародного права для забезпечення права на досить високий рівень життя і соціальний захист, з тим щоб секс-робота не виявлялася єдиним джерелом засобів до існування;
  • Гарантувати та здійснювати правовий захист громадян, з тим щоб ніхто не були залучені до секс-роботи за примусом, водночас не прирівнюючи секс-роботу (включно із секс-роботою, яку виконують мігранти) до торгівлі людьми та не утискаючи права секс-працівників/ць;
  • Забезпечити достатні можливості отримати освіту та підтримку для вільного вибору роду занять, а також право на вільне волевиявлення і самостійне прийняття рішень;
  • Вживати всіх необхідних заходів для викорінення дискримінації, включно з дискримінацією на ринку праці щодо маргінальних груп та категорій осіб, найбільш представлених у секс-роботі;
  • Вживати всіх необхідних заходів для зміни соціальних і культурних практик і стереотипів, зокрема гендерних стереотипів, які формують основу соціальної нерівності та дискримінації.

ЗАНЯТТЯ СЕКС-РОБОТОЮ

Права секс-працівників/ць у всьому світі постійно грубо порушуються державними і недержавними акторами/ками, включно зі співробітниками/цями правоохоронних органів, клієнтами/ками, третіми особами, залученими до секс-роботи, а також іншими приватними особами та групами, квартирними господарями/господинями, медичними працівниками/цями. Політика криміналізації та пеналізації секс-роботи обмежує права секс-працівниць/ків на свободу волевиявлення і свободу самостійного прийняття рішень, посилює стигматизацію, дискримінацію і соціальну нерівність, забезпечуючи тим самим безкарність тих, хто порушує права людини секс-працівниць/ків.

СТИГМАТИЗАЦІЯ, СТЕРЕОТИПИ ТА ДИСКРИМІНАЦІЯ

Секс-робота пов’язана зі значною стигматизацією, і секс-працівниці/ки постійно стикаються з упередженнями та дискримінацією з боку державних і недержавних акторів/ок. Секс-працівниці/ки часто зазнають покарань, соціальної ізоляції; їх публічно соромлять за дії, які, на думку оточення, порушують соціальні, сексуальні та гендерні норми або стереотипи. Криміналізація секс-роботи та пеналізація працівників/ць секс-бізнесу в більшості країн перетворює їх у кримінальників (або створює презумпцію незаконності), забарвлюючи все їхнє існування. Дискримінації також зазнають секс-працівники/ці, які мають судимість за заняття секс-роботою у минулому або тепер. Ці фактори створюють і підтримують уявлення про секс-працівниць/ків як про аморальні та соціально безвідповідальні злочинні елементи, які самі винні в будь-якому завданні шкоди та заслуговують покарання й осуду в зв’язку з родом своєї діяльності.

Необхідно протистояти стереотипним уявленням про секс-працівниць/ків як про людей, не здатних до вільного волевиявлення і прийняття рішень. Ці уявлення не тільки неправильні, але і вкрай шкідливі, оскільки не відповідають реальному стану секс-працівників/ць у світовому масштабі. У більшості випадків забобони й упередження проти секс-працівників/ць, значну частину яких становлять цисгендерні та трансгендерні жінки, призводять до множинних перехресних форм дискримінації, провокують засудження, стереотипізацію, звинувачення і криміналізацію. Стигматизація також може поширюватися на дітей секс-працівниць/ків та мати негативний вплив на їхнє життя.

Держави повинні вживати наступних дій для боротьби зі стигматизацією секс-працівників/ць:

  • Забезпечити активну участь працівників/ць секс-бізнесу в процесах розробки програм і політики щодо викорінення стигматизації та дискримінації секс-працівників/ць і членів їхніх сімей, особливостей консультації з секс-працівниками/цями, що зазнають множинних форм дискримінації;
  • Забезпечити рівний правовий захист і свободу від всіх видів дискримінації секс-працівниць/ків і членів їхніх сімей;
  • Вживати всіх необхідних заходів для викорінення згубних стереотипів та стигматизації секс-працівників/ць і членів їхніх сімей, у тому числі за допомогою просвітницьких програм, що формують шанобливе ставлення до прав і людської гідності секс-працівниць/ків з боку співробітників правоохоронних органів, а також правову підтримку секс-працівниць/ків, які борються за свої права;
  • Забезпечити секс-працівницям/кам вільний і рівний доступ до охорони здоров’я, житла, освіти, соціального захисту та інших соціальних благ і припиняти заходи, що сприяють пеналізації секс-роботи.

КРИМІНАЛІЗАЦІЯ ТА ІНШІ ПОКАРАННЯ

Прямі й непрямі докази, зібрані Amnesty International, показують, що криміналізація і пеналізація секс-роботи здійснюють передбачувано негативний вплив на низку прав людини, в тому числі право на життя, свободу, незалежність і недоторканність особи, а також право на рівність і свободу від дискримінації, право на свободу від тортур або жорстокого, нелюдського та принизливого поводження і покарання, право на особисте життя, право на найвищий досяжний рівень здоров’я, право на інформацію й освіту, право на свободу переконань та їх вираження, право на належне житло, право на справедливі та сприятливі умови праці, право на сімейне життя і на заснування сім’ї та право на захист від утисків прав людини.

На сьогодні є докази того, що криміналізація порушує права секс-працівниць/ків на охорону здоров’я та доступ до інформації, особливо на профілактику, діагностику та лікування інфекцій, що передаються статевим шляхом (ІПСШ) і ВІЛ. Доведено, що криміналізація секс-роботи безпосередньо перешкоджає глобальним зусиллям у боротьбі з поширенням ВІЛ. Так, у низці країн поліція часто конфіскує презервативи та використовує їх як речовий доказ у справах про правопорушення, пов’язані з секс-роботою, що спонукає секс-працівниць/ків не використовувати засоби захисту і, таким чином, обмежує їхнє право на найвищий досяжний рівень здоров’я.

Криміналізація сексуальних дій, вчинених дорослими за обопільною згодою, визнана такою, що порушує зобов’язання держав із забезпечення права на сексуальне і репродуктивне здоров’я, адже є правовою перешкодою діяльності з охорони сексуального і репродуктивного здоров’я. Перед державами стоїть невідкладне зобов’язання «припиняти або скасовувати закони, політику і практики, які криміналізують, перешкоджають або ускладнюють доступ окремої особи або групи осіб до установ охорони здоров’я, послуг, товарів та інформації у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я». Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав підтвердив, що держави повинні цілеспрямовано забезпечувати доступ секс-працівників/ць до повного спектра послуг з охорони сексуального і репродуктивного здоров’я.

У тих країнах, де вимоги законодавства змушують секс-працівниць/ків працювати поодинці та/або забороняють їм орендувати приміщення, їхні можливості забезпечити собі безпечні умови роботи радикально обмежуються. Законодавчі норми, що забороняють оплату секс-послуг, що надаються за обопільною згодою, а також організацію секс-роботи теж негативно впливають на можливість секс-працівниць/ків здійснювати свою діяльність і призводять до їх пеналізації. Подібні законодавчі обмеження змушують секс-працівників/ць працювати в підпільних умовах, що негативним чином позначається на їхній безпеці, тобто порушує їхні права, включаючи право на особисту недоторканність і права на житло і здоров’я. Законодавчі норми, що забороняють організацію секс-роботи, найчастіше застосовуються проти самих працівниць/ків секс-бізнесу, а в деяких випадках – проти членів їхніх сімей.

Криміналізація секс-роботи формує ситуацію, в якій співробітники/ці правоохоронних органів можуть безкарно піддавати секс-працівників/ць жорстокому поводженню, образам і здирництву. Якщо, звертаючись у поліцію як потерпілі від злочину, секс-працівники/ці зазнають криміналізації, пеналізації та втрати джерела засобів до існування, їхній доступ до правосуддя та рівного правового захисту істотно обмежується. Це, у свою чергу, забезпечує безкарність тих, хто застосовує до секс-працівників/ць насильство і порушує їхні права.

Застосування законів, які криміналізують секс-роботу, може призвести до примусового виселення, безпідставних затримань, слідчих заходів, стеження, обвинувачень і суворого покарання секс-працівниць/ків, у тому числі тілесного покарання, побиття камінням і страти. Також обмежується доступ до житла, освіти та соціального захисту. Ці порушення можуть мати особливо важкі наслідки для секс-працівниць/ків, які живуть у злиднях, а також для сімей та дітей.

Криміналізація секс-роботи позбавляє секс-працівниць/ків захисту, гарантованого трудовим законодавством для всіх найманих працівників, а також передбаченого законодавством права на безпеку й охорону здоров’я трудящих. Їм недоступна можливість вести боротьбу за поліпшення умов праці, безпеку й охорону здоров’я шляхом формування професійної спілки чи вступу у вже наявні. Це, у свою чергу, робить секс-працівниць/ків більш уразливими для експлуатації з боку третіх осіб. Криміналізація секс-роботи також обмежує право на приватне життя, включно зі свободою приймати самостійні рішення і розпоряджатися власним тілом. Заходи щодо криміналізації та пеналізації призводять до непропорційно тяжких наслідків для жінок, оскільки саме жінки складають більшість людей, що живуть у злиднях у всьому світі, за обмежених можливостей освіти, працевлаштування та доступу до економічних ресурсів, у той же час виконуючи основну роботу з догляду за сім’єю та підтримки місцевих громад.

Секс-працівники/ці зазнають ризику множинних перехресних форм криміналізації та пеналізації. Ті, хто зазнають ризику дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації та/або гендерної ідентичності, у низці країн також можуть стикатися з криміналізацією на підставі законодавчих норм, що забороняють секс, включно з комерційним сексом, між представниками однієї статі, а також норм, які регулюють способи вираження гендерної ідентичності, наприклад, забороняють кросдресінг. ВІЛ-позитивні секс-працівники/ці можуть зазнавати криміналізації на підставі законодавчих норм за ознакою наявності ВІЛ, на додаток до законодавчих норм, що стосуються секс-роботи. Жінки, які займаються секс-роботою, можуть зазнавати додаткового ризику криміналізації в державах, де діють закони, що забороняють аборти та/або позашлюбні зв’язки. Схожим чином криміналізація недокументованої (іноді званої «незаконної») міграції або проживання може стати приводом до пеналізації або підвищити рівень пеналізації мігрантів і біженців, які займаються секс-роботою, оскільки ця діяльність сприяє їхньому виявленню та переслідуванню з боку влади.

Обов’язки держав у відповідь на утиски прав людини у зв’язку з криміналізацією секс-роботи:

  • Скасувати чинні закони або утриматися від прийняття нових норм, що криміналізують прямо або на практиці обмін сексуальними послугами між дорослими за згодою за винагороду;
  • Забезпечити, щоб усі норми кримінального законодавства, що мають стосунок до секс-роботи, враховували, що секс-працівникам/цям може бути завдано шкоди, у тому числі шляхом конкретних заборон на примус або експлуатацію, наприклад, примус продавати секс-послуги (у тому числі, шляхом зловживання владою). Застосування таких законів не повинно допускати прирівнювання всіх видів секс-роботи до насильства та/або експлуатації, а також не повинно діяти як фактична заборона секс-роботи;
  • Утриматися від застосування до секс-працівниць/ків законодавчих норм, у т. ч. про бродяжництво, «гультяйство» та міграційні обмеження з метою дискримінації;
  • Забезпечити секс-працівницям/кам рівний правовий захист і доступ до правосуддя, а також не допускати винятки секс-працівниць/ків з категорій громадян, які мають право на захист у рамках антидискримінаційного законодавства, законодавства, що регулює охорону здоров’я, праці й безпеки та інших законодавчих норм.

ФІЗИЧНЕ І СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО

У багатьох державах секс-працівники/ці зазнають високого рівня насильства з боку державних і недержавних акторів/ок. Таке насильство найчастіше є проявом стигматизації та дискримінації секс-працівників/ць і посилюється криміналізацією секс-роботи. Звернене проти секс-працівників/ць насильство часто здійснюється за ознакою гендеру і може забарвлюватися іншими формами дискримінації.

Наявність законодавчих норм і практик, які передбачають покарання за секс-роботу, обмежує можливості секс-працівниць/ків звертатися в державні органи, щоб отримати захист від насильства, а також змушує секс-працівниць/ків працювати в підпільних умовах, піддаючи себе ризику. У більшості держав правоохоронні органи приділяють недостатньо уваги захисту секс-працівників/ць від насильства, замість цього роблячи наголос на виконанні кримінального законодавства з боротьби із секс-роботою. Це створює протистояння між секс-працівницями/ками та правоохоронними органами, що, у свою чергу, згубно позначається на безпеці секс-працівниць/ків і в той самий час дозволяє правопорушникам/цям, включно з правопорушниками/цями з-поміж співробітників/ць правоохоронних органів, безкарно піддавати секс-працівниць/ків насильству та жорстокому поводженню.

Оскільки безліч складових секс-роботи в багатьох державах розглядається як кримінально карані діяння, секс-працівниці/ки не можуть розраховувати на підтримку або захист з боку поліції. Для багатьох секс-працівниць/ків подати заяву в поліцію про злочини, скоєні проти них під час їхньої роботи, означає ризик кримінального переслідування та/або покарання за секс-роботу, конфіскації заробітку, ризик втрати джерела засобів до існування через супутні санкції та/або стеження з боку поліції з метою виявлення клієнтів. У результаті секс-працівники/ці часто позбавлені можливості закликати до правосуддя за вчинені проти них злочини, і злочинці залишаються безкарними. Крім того, стигматизація та криміналізація секс-працівниць/ків у багатьох державах створює співробітницям/кам правоохоронних органів простір для безкарного домагання, здирства, фізичного та сексуального насильства стосовно секс-працівниць/ків. За відсутності загроз криміналізації/пеналізації секс-працівниці/ки могли б набагато успішніше співпрацювати з правоохоронними органами у виявленні винних в актах насильства та жорстокості, а також організаторів/ок і виконавців/иць торгівлі людьми.

Закони, що передбачають криміналізацію купівлі сексуальних послуг або участі в забезпеченні організаційної підтримки секс-роботи, у т. ч. закони про утримання борделів і чіпляння до потенційних клієнтів, часто змушують секс-працівників/ць працювати в небезпечних умовах. Заборона на купівлю сексуальних послуг криміналізує угоду між секс-працівником/цею і клієнтом. Попри те, що такі закони спочатку замислювалися, щоб перевести увагу поліції та, тим самим, клеймо сорому з секс-працівника/ці на клієнта, насправді секс-працівники/ці змушені йти на ризик, щоб захистити клієнтів від уваги правоохоронних органів, наприклад, погоджуючись на зустріч із клієнтом у місці, обраному ним самим. Законодавчі норми, що забороняють організацію секс-роботи, часто роблять неможливим співробітництво між секс-працівниками/цями, у т. ч. з метою оренди безпечного приміщення для роботи, найму охоронців або інших працівників/ць підтримки, що зводиться до загрози кримінального переслідування та інших покарань за спроби забезпечити безпеку власної праці. Криміналізація діяльності із забезпечення безпеки секс-працівниць/ків порушує їхнє право на особисту безпеку.

Обов’язки держав із захисту секс-працівників/ць від насильства:

  • Забезпечити повний і рівний правовий захист та засоби судового захисту секс-працівників/ць, у тому числі у випадках зґвалтування та сексуального насильства, зловживання владою, нападу, здирства та інших злочинів;
  • Вжити всіх необхідних заходів для забезпечення ефективного розслідування, кримінального переслідування та покарання за здійснення насильства відносно секс-працівників/ць без дискримінації, включно з необхідними правовими та процесуальними реформами, наприклад, рекомендованими стандартами дотримання прав людини в роботі органів охорони правопорядку;
  • Забезпечити навчання та моніторинг для співробітників/ць правоохоронних органів, охорони здоров’я і соціальних служб з метою захисту прав секс-працівників/ць.

ЗАХИСТ ВІД ЕКСПЛУАТАЦІЇ

Експлуатація у сфері комерційного сексу може набирати різних форм і охоплювати широкий спектр дій, від порушень трудового права (наприклад, щодо охорони здоров’я і праці) до тяжких форм експлуатації, що включають примусову працю і підневільну працю на кабальних умовах. Держави ухвалили низку зобов’язань щодо захисту громадян, включно із секс-працівницями/ками, від експлуатації та жорстокого поводження. Amnesty International вважає, що в місцях, де робота у сфері сексуальних послуг не вважається кримінально караним діянням, можливості секс-працівниць/ків отримати захист від експлуатації в рамках чинного трудового законодавства набагато ширші. Секс-працівниці/ки також володіють великими можливостями вимагати дотримання своїх прав та отримати правовий захист проти експлуатації, якщо вони при цьому не зазнають ризику криміналізації та/або пеналізації, звертаючись в поліцію або інші державні органи.

Amnesty International вважає, що держави зобов’язані забезпечити повний і всебічний захист секс-працівників/ць від експлуатації, включно з правовим захистом і відповідними механізмами попередження та розслідування. Це включає, але не обмежується наступним:

  • Регламентація праці й роботи за наймом: Держави можуть регламентувати секс-роботу або за допомогою загального трудового законодавства, або шляхом прийняття додаткових нормативних актів, що діють у сфері сексуальних послуг. Amnesty International не займає певної позиції в питанні про те, чи повинні держави формально визнати секс-роботу видом діяльності, яка потребує окремого правового регулювання, а також не займає певної позиції щодо форми такого регулювання.
  • Інше карне законодавство: Держави повинні забезпечити секс-працівницям/кам достатній доступ до правового захисту від форм експлуатації, не пов’язаних з торгівлею людьми. Такий захист може забезпечуватися через інші правові норми, наприклад, про фізичне й сексуальне насильство, зловживання владою, примусову працю та про інші чітко визначені форми експлуатації. Ці закони повинні застосовуватися таким чином, щоб уся секс-робота не прирівнювалася до насильства та/або експлуатації, а також без створення де-факто заборони секс-роботи.
  • Закони проти торгівлі людьми: Приймаючи законодавчі та інші заходи з метою кримінального переслідування за торгівлю людьми, держави виконують свої зобов’язання щодо запобігання, придушення та покарання за торгівлю людьми відповідно до міжнародного права. Ці закони повинні відповідати нормам, встановленим в області прав людини.

При виконанні цих законів жертвам насильства повинен бути забезпечений доступ до правового й соціального захисту і засобів судового захисту, а у випадку з мігрантами також доступ до імміграційного захисту (особливо у випадку співпраці жертв злочину зі слідством і звинуваченням). Крім того, жертви, які беруть участь у незаконних діях з примусу, самі не повинні зазнавати кримінального переслідування.

РЕГУЛЮВАННЯ СЕКС-РОБОТИ

Декриміналізація секс-роботи не означає повну відсутність якого-небудь регулювання секс-роботи. Це означає, що законодавство слід переорієнтувати з норм, які криміналізують усі елементи діяльності секс-працівників/ць, у напрямку до законодавчих норм і політики, які забезпечували б секс-працівникам/цям захист від експлуатації та жорстокого поводження.

Держави зобов’язані забезпечити всім громадянам, включно із секс-працівницями/ками, у тому числі самозайнятими та зайнятими на неформальному ринку праці, доступ до справедливих та сприятливих умов праці (включно з питаннями безпеки) і захист від експлуатації. На всіх рівнях – міжнародному, регіональному і національному – вже досягнутий певний прогрес щодо питання про захист секс-працівниць/ків відповідними гарантіями в області праці й умов найму, навіть якщо секс-робота прямо не визнається державою як професія і не декриміналізована.

Amnesty International не займає певної позиції стосовно конкретної форми регламентації секс-роботи і в питанні про те, чи повинна вона регулюватися в рамках звичайного трудового і підприємницького законодавства. Такі рішення повинні прийматися у співпраці з секс-працівниками/цями та відповідати стандартам у галузі прав людини.

Держави можуть встановлювати обмеження на продаж сексуальних послуг за умови, що ці обмеження відповідають міжнародному законодавству про права людини. Зокрема, вони повинні мати правомірну мету, відповідати встановленій меті, спиратися на правову основу, а також бути необхідними та співмірними заданій меті й не створювати підстав для дискримінації. Наприклад, держави можуть обмежити використання відверто сексуальних зображень у рекламі, орієнтованій на широку аудиторію, а також час і місце для розміщення такої реклами. Якщо ж на роботу в сфері сексуальних послуг накладаються обмеження, які роблять неможливим, ризикованим або караним співробітництво секс-працівниць/ків з метою забезпечення безпеки (наприклад, створення колективної організації), ці обмеження не можуть вважатися правомірними.

Регламентація секс-роботи повинна забезпечити дотримання права секс-працівників/ць на свободу волевиявлення і вільне прийняття рішень, а також гарантувати кожному та кожній безпеку виконання секс-роботи, свободу від експлуатації та можливість продовжувати або припинити заняття секс-роботою за власним вибором.

Обов’язки держав відносно регулювання секс-роботи:

  • Дотримуватися та захищати право секс-працівників/ць на доступ до справедливих та сприятливих умов праці;
  • Забезпечувати відповідність регуляційних документів міжнародному законодавству з прав людини, а також пріоритет безпеки й дотримання прав секс-працівників/ць;
  • Забезпечувати реальну участь секс-працівниць/ків у процесі розробки регулюючих документів, зокрема консультації з секс-працівницями/ками з груп, що зазнають множинних форм дискримінації;
  • Визнавати за секс-працівницями/ками право засновувати та/або вступати в професійні спілки.

ЗГОДА

Ключовою складовою визначення «секс-роботи», згідно з позицією Amnesty International, є згода як фактор, що відрізняє секс-роботу від торгівлі людьми, сексуальної експлуатації, сексуального насильства і гендерного насильства. Всупереч тому, що в міжнародному праві не існує чіткого визначення згоди, для цілей цієї політики Amnesty International використовує цей термін у значенні добровільної і тривалої домовленості брати участь у конкретних сексуальних діях. Згода на секс не означає згоду на насильство. Секс-працівники/ці, як і інші особи, можуть у будь-який час змінити або відкликати свою згоду на секс або продаж секс-послуг, і це рішення має дотримуватися всіма сторонами (у тому числі клієнтами, потенційними клієнтами, третіми особами, поліцією, суддями та іншими працівниками/цями правоохоронних органів). Якщо згода не є добровільною, включно з випадками, коли бажання особи змінити умови домовленості або відкликати свою згоду не виконується, це вважається зґвалтуванням, тобто порушенням прав людини, і підлягає кримінальному переслідуванню. Аналіз згоди можливий лише в контексті та в світлі конкретних фактів і має ґрунтуватися на розгляді життєвих поглядів, досвіду та способу тлумачення досвіду особи, що продає секс-послуги. Правоохоронні органи, інші державні служби та клієнти часто вважають, ґрунтуючись на стереотипах, що секс-працівниці/ки завжди погоджуються на секс (оскільки вони часто займаються сексом за родом своєї діяльності) або, навпаки, що секс-працівниці/ки ніколи не можуть погоджуватися на секс (оскільки жодна раціонально мисляча людина не погодилася б продавати сексуальні послуги). Такі припущення призводять до порушення прав секс-працівників/ць, зокрема їхнього права на безпеку, доступ до правосуддя і на рівний правовий захист. Криміналізація секс-роботи часто зміцнює такі хибні уявлення.

Рішення продавати сексуальні послуги може бути обумовлене бідністю та/або маргіналізацією. Такі умови необов’язково послаблюють силу згоди особи або скасовують її. Обмеженість у коштах не позбавляє людину здатності приймати рішення, які стосуються її власного життя, за винятком особливих обставин, які можуть бути прирівняні до примусу, якщо ситуація характеризується погрозами, насильством або зловживанням владою.

Водночас існує підвищений ризик експлуатації осіб, що приймають рішення в ситуаціях злиднів, вимушеної міграції та/або збройного конфлікту. Держави зобов’язані захищати всіх людей від експлуатації та умов, що призводять до ризику експлуатації. Однак при цьому слід також визнавати й поважати самостійність, право вільного волевиявлення і вільного прийняття рішень дорослими людьми, які надають сексуальні послуги за власним бажанням. Держави повинні запобігати виникненню умов, сприятливих для експлуатації, та забезпечувати секс-працівників/ць можливістю вибору і контролю над умовами їхнього життя.

ПРИПИНЕННЯ ЗАНЯТТЯ СЕКС-РОБОТОЮ

Різні форми перехресної дискримінації можуть не тільки обмежувати можливості працевлаштування для осіб, які бажають продавати сексуальні послуги, але й знизити їхню здатність покинути сферу сексуальних послуг. Припинити секс-роботу може бути особливо важко для жінок з низки причин: більш обмежений доступ до освіти обмежує можливості працевлаштування; обов’язки з догляду за дітьми та іншими членами сім’ї ускладнюють вибір альтернативного роду занять; вони можуть бути позбавлені права на землю та майно, у тому числі з причини сімейного стану, розлучення та спадкового законодавства; місцева культура і звичаї підтримують дискримінацію жінок. Значні перешкоди на шляху залишення сфери сексуальних послуг також постають перед іншими особами, що зазнають дискримінації та нерівності за ознакою сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, расової, кастової, етнічної приналежності, приналежності до корінних народів, міграційного чи іншого статусу. Особи, раніше судимі у зв’язку із секс-роботою, можуть відчувати серйозні труднощі в пошуках іншої роботи і, таким чином, бути вимушеними продовжувати займатися секс-роботою.

Держави зобов’язані боротися з дискримінацією і нерівністю, забезпечувати достатній соціальний захист, з тим щоб ніхто не був змушений продавати секс-послуги з метою виживання в умовах убогості або дискримінації та щоб будь-хто за бажанням міг припинити роботу в сфері сексуальних послуг.

Щоби забезпечити особам можливість припинити заняття секс-роботою, держави зобов’язані:

  • Надати достатній і своєчасний доступ до підтримки, наприклад, у вигляді державних виплат, освіти та професійного навчання, та/або добровільного альтернативного працевлаштування;
  • Розробити та впровадити, за реальної участі секс-працівників/ць (у тому числі тих, хто зазнає численних форм дискримінації) програми підтримки, які відповідають умовам життя і досвіду секс-працівників/ць і дотримуються права особистого вибору;
  • Гарантувати, що секс-працівники/ці не будуть примушені до участі у програмах «реабілітації»;
  • Надавати адресну підтримку і турботу жертвам порушення прав людини й експлуатації в сфері сексуальних послуг;
  • Вжити заходів щодо усунення перешкод для альтернативного або додаткового працевлаштування, з якими стикаються секс-працівниці/ки (наприклад, перевірка наявності судимості та попереднього досвіду роботи), а також щодо усунення правових бар’єрів для припинення роботи у сфері сексуальних послуг, та захищати колишніх секс-працівниць/ків від дискримінації за ознакою їх колишньої діяльності;
  • Боротися з гендерною нерівністю та дискримінацією щодо цисгендерних жінок і трансгендерних людей у сфері праці, в тому числі реформами дискримінаційних законів, політики та практик, що обмежують їхні економічні можливості, а також викорінювати гендерні стереотипи, уявлення про гендерні ролі та забобони, що перешкоджають їхній рівноправній участі в економічному житті. Крім того, держави повинні вжити ефективних заходів, у тому числі тимчасових екстрених заходів, для ліквідації поділу професій за статевою ознакою на основі гендерних стереотипів;
  • Боротися зі стигматизацією та дискримінацією щодо гендерно-неконформних людей, які призводять до обмеження таким людям доступу до освіти та працевлаштування і заохочують насильство щодо них з боку державних і недержавних акторів/ок, а також руйнувати гендерні стереотипи, що призводять до переслідування гендерно-неконформних людей, які не відповідають гендерним уявленням більшості.

ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

Торгівля людьми є серйозним порушенням прав людини, і відповідно до міжнародного законодавства з прав людини та міжнародного кримінального права, держави зобов’язані кваліфікувати торгівлю людьми як кримінальний злочин. Amnesty International підтримує криміналізацію торгівлі людьми та закликає держави гарантувати ефективний правовий захист проти неї. Держави зобов’язані розслідувати ці злочини і віддавати під суд торговців/иць людьми, а також гарантувати для жертв доступ до правосуддя та відшкодування збитків, в тому числі всі необхідні заходи підтримки. Жертви торгівлі людьми не повинні зазнавати криміналізації.

Протокол ООН про торгівлю людьми визначає три складові торгівлі людьми:

  1. «Дія», тобто вербування, перевезення, передача, приховування або отримання людей;
  2. «Засоби», шляхом яких здійснюється вищевказана дія (погрожування силою або її застосування, інші форми примусу, викрадення, шахрайство, обман, зловживання владою або безпорадним становищем іншої особи чи підкуп у вигляді платежів або вигод для отримання згоди особи, що контролює іншу особу);
  3. «Мета» (дій та застосування засобів), зокрема, експлуатація.

Торгівля людьми вважається такою відповідно до Протоколу ООН за наявності всіх трьох складових. Єдиним винятком є випадки, де жертвою є дитина; у таких випадках діяння, що кваліфікується як торгівля людьми, вважається вчиненим навіть за відсутності умов, перелічених у розділі «Засоби».

Секс-робота (визначається як надання сексуальних послуг між дорослими за згодою) — поняття, відмінне від торгівлі людьми. Поєднання понять торгівлі людьми та секс-роботи може призвести до широкомасштабних і далекосяжних ініціатив щодо ліквідації всіх видів комерційного сексу з метою боротьби з торгівлею людьми. Такі підходи на практиці призводять до порушення прав секс-працівників/ць і можуть зробити не лише жертв торгівлі людьми, але й працівників/ць секс-бізнесу в цілому більш уразливими до насильства та іншого збитку. Крім того, не існує достатніх емпіричних доказів успішності такого підходу до боротьби з торгівлею людьми (з точки зору профілактики, виявлення та підтримки жертв, а також сприяння кримінальному переслідуванню злочинців).

Новини на цю ж тему

13 питань про захист прав секс-працівниць(ків)
01.03.2017
БЛОГ: Амністія для секс-роботи: декриміналізація та наслідки
20.08.2015
Міжнародний рух проголосував за прийняття політики щодо захисту прав секс-працівниць(ків)
13.08.2015