Новини

«Гра престолів»: 5 випадків, коли реальність гірша за фантастику

[Увага, спойлери: розкриваються сюжетні лінії до 6 серії 7 сезону]

Зима близько. 7 сезон «Гри Престолів» прямує до завершення. Глядачі бурхливо обговорюють не лише драматичні сюжетні лінії серіалу, але і численні сцени насильства.

Але навіть підступність Серсеї Ланністер не зрівняється з жахом, насильством та жорстокістю життя у деяких країнах світу. Тож, у той час як фанати «Гри Престолів»  дивляться та обговорюють фінальну серію сезону, ми поговоримо про те, наскільки Вестерос схожий на реальний сучасний світ.

Страти

«Гра престолів» починається з того, що північний лорд Нед Старк страчує дезертира. Оскільки жоден персонаж у серіалі не захищений від насильницької смерті, його самого згодом страчує деспотичний король Джоффрі.

Незважаючи на велику кількість страт у серіалі, Вестерос блідне порівняно з 1032 стратами, що відбулися у нашому світі минулого 2016 року. Більшість із них були вчинені лише у трьох країнах — Ірані, Іраку та Саудівській Аравії. Також важливо пам’ятати, що ці дані не включають Китай, де кількість страт залишається державною таємницею, але ми маємо підстави вважати, що там до страт засуджують тисячі людей щороку.

Найпоширенішими методами страт є смертельна ін’єкція та повішення. Але у Саудівській Аравії також досі використовується обезголовлення.

Смертна кара є крайньою формою заперечення прав людини. І ми невпинно працюємо, щоб покласти цьому край.

Катування

Виривання нігтів, імітації страти, приниження. Це є будденою справою для Квіберна, але водночас це цілком реальні методи катування, до яких вдається поліція та військові у таких країнах, як Нігерія та Мексика.

Тортури електричним струмом, сексуальне насильство та виривання зубів плоскогубцями є щоденною реальністю для тисяч жертв катувань у нігерійській поліції чи армії. У багатьох поліційних відділках є навіть спеціальні «кімнати для катувань» та офіцери, що неофіційно «відповідають за тортури».

У всьому світі катування використовують, щоб вибивати зізнання з невинних людей. Наприклад, у Сомалі двох підлітків нещодавно засудили до довічного ув’язнення за злочини, у яких вони зізналися після кількох зґвалтуваннь та побиття.

Катування є варварським, нелюдським діянням, і йому немає жодного виправдання, у будь-якій ситуації.

Насильство проти жінок

«Гру престолів» критикують за те, як там зображують жінок та сексуальне насильство. Жінок ґвалтують, примушують до сексуального рабства або знущаються над ними у інший спосіб.

Деяких героїнь продають або змушують вступати в шлюб проти їхньої волі. У найпершому епізоді брат Дейєнеріс Таргарієн змушує її взяти шлюб для задоволення власних амбіцій.

У реальному світі ситуація з правами жінок  не набагато краща. Насильство над жінками продовжує «процвітати» під час збройних конфліктів, але не обмежується ними.

Наприклад, в Алжирі та Тунісі законодавство дозволяє чоловікові, обвинуваченому у зґвалтуванні, уникнути покарання, одружившись із постраждалою дівчиною, якщо їй менше 18 років.

Право жінок на доступ до аборту також суворо обмежується. Наприклад, у Сальвадорі жінка була засуджена до довічного позбавлення волі лише через те, що у неї стався викидень. Її звинуватили у тому, що вона перервала вагітність спеціально.

Застосування хімічної зброї та інші воєнні злочини

Середньовічний світ «Гри престолів» є ареною жорстокої війни з нападами на цивільних осіб, хімічним «диким вогнем» та військами, у яких змушені воювати викрадені діти – раби. Не кажучи вже про «важку артилерію» – драконів.

Цього року реальний світ був ще більш катастрофічним для цивільного населення у зоні бойових дій. Смерть не прилітала на драконових крилах, але так само дихала вогнем і жахом.Свідки у Сирії розповідали про те, як російські та сирійські війська обстрілювали госпіталі з повітря. Є багато доказів, що проти цивільного населення застосовували хлорний газ. Люди масово гинули від воєнних злочинів у різних країнах по всьому світі.

«Зима близько» для прав людини у світі

Зима близько. Це сумнозвісне висловлювання в серіалі повторюють не тільки як попередження про те, що після довгого літа прийде сувора зима, але і як тривожне пророцтво, що разом з нею насувається загроза  існуванню самого світу — армія мерців.

На жаль, у сучасній політичній ситуації  така загроза цілком реальна. Нам всім загрожує зима — темне майбутнє, де захист прав людини більше нічого не означає.

«Літо» було довгим та врожайним. 70 років тому було прийнято Загальну декларацію прав людини, яка вперше проголосила, що права людини мають бути захищені «поміж всіх народів та держав».

Цей фундаментальний принцип  відстояли ті, хто лишився живий після довгої ночі жаху. Вони об’єднали свої зусилля, щоб газові камери геноциду та жахливі знущання над мільйонами людей ніколи не повторились.

Відтоді люди в усьому світі досягли визначних перемог: забезпечення прав жінок та ЛГБТІ людей, протистояння жорстоким урядам, повалення тоталітарних режимів, які здавалися нездоланними.

Однак зараз виникає відчуття, що ми скочуємося у темну яму минулого.

Протягом 70 років  правозахисники були подібні до братів «Нічної варти», що жили поблизу від холодних вітрів, попереджаючи людей про небезпеку та б’ючи на сполох, коли траплялися найгірші порушення. Основним принципом, який стримував крижані вітри, було розуміння, що всі уряди повинні поважати універсальні права людини. І цей принцип ніколи не був під більшою загрозою, ніж сьогодні.

Ми більше не маємо справу з одиничними нападами на права окремих осіб чи громад, чи з кількома урядами-порушниками, покладаючись на інші, як на союзників. Ми відбиваємо атаку на всю систему захисту прав людини. Як і Джон Сноу, ми повинні згуртувати всіх разом для найважливішої битви.

Цей штурм «сил пітьми» розпочався не вчора. Протягом кількох останніх років ксенофобія, мізогінія та дегуманізація «інших» стали знаменами, під якими йдуть до перемоги політики –  експлуатуючи страхи та упередження своїх виборців.  Більше того, ці гасла призводять до зростання дискримінації, злочинів на ґрунті ненависті, насильства та смертей, як ми  бачили нещодавно у Шарлоттсвіллі.

Розпливчасте формулювання «міркування безпеки« використовується для виправдання порушень прав людини – зокрема, катувань та численних страт у таких різних країнах як Сполучені Штати Америки, Росія, Єгипет, Нігерія, Туреччина та Філіппіни.

Держави, подібні до Росії та Китаю, які послідовно заперечували саму концепцію універсальності прав людини,  все більше посилюють свій вплив та блокують діалог на цю тему на міжнародному рівні.

Але набагато гірше, що такі країни, як Сполучені Штати та Велика Британія, які раніше принаймні на словах були поборниками прав людини, кардинально змінили свої позиції. Подібно до Серсеї Ланністер, вони безсоромно переслідують  власні вузькі інтереси  та використовують ганебний аргумент, що права людини мають бути принесені в жертву національним інтересам.

Їхня позиція є «поганим прикладом», який дуже легко наслідують інші держави, з менш розвиненою традицією демократії та поваги до прав людини.

Немає сумнівів – система захисту прав людини, що була створена на світанку після темних часів сучасної історії, зараз знову занурюється у пітьму. І так само як у «Грі престолів» – прийдешня ніч буде «темною і повною жахіть». Всі, хто сподіваються врятуватися, лишаючись осторонь, надто легко забули історію попередньої «зими».

Єдиний спосіб захистити наші основні загальні людські цінності від таких могутніх сил – це об’єднатись і діяти. Протистояти спробам розділити у будь-який спосіб. Ми маємо притягати  наші уряди до відповідальності за напади на наші права та права інших людей. Ми маємо говорити голосно і наполегливо, використовуючи всі доступні засоби комунікації – від мегафона до соціальних мереж. Ми маємо відкрити наші серця та двері для  тих, хто потребує захисту. Ми маємо виявляти нашу підтримку та солідарність з кожною особою або спільнотою, що стикаються з несправедливістю чи переслідуваннями.

У світі «Гри престолів» довга холодна зима швидко і невідворотно наближається. Але цього не має статися з правами людини. Якщо ми всі разом не дамо свічці прав людини згаснути, темрява відступить.

За матеріалами блогу Анни Нейстат, старшої директорки з досліджень в Amnesty International.