Новини

BRAVE 3.1: Стеження за правозахисниками та активістами

В рамках глобальної кампанії BRAVE ми продовжуємо публікувати розділи з доповіді Amnesty International «Правозахисники під загрозою — звуження простору для громадянського суспільства».

 

Розділ 3.1: Стеження

«… Це як сидіти в темряві, знаючи, що в кімнаті є й інші люди — ти чуєш їхнє дихання, чуєш, як вони рухаються і розмовляють, але ти не можеш їх розрізнити. Як раптом хтось запалює сірник, і на мить, поки вогонь горить, ти встигаєш побачити усі обличчя».

Хішам Альміраат, марокканський правозахисник, грудень 2016

Масове та вибіркове стеження за правозахисниками — як онлайн, так і офлайн — все активніше використовується у всьому світі. Швидкому поширенню стеження сприяють чинні та нові закони, що закріплюють все ширші повноваження за владними структурами, а також розвиток нових технологій та їхня доступність.

Правозахисникам та іншим людям, що стають об’єктами стеження, часто буває важко довести, що воно справді відбувається: як через технічні перешкоди, так і через його прихованість. Проте навіть коли факт стеження за особою неможливо довести, саме життя під постійною загрозою може вважатися порушенням прав людини.

Практики стеження та законодавчі норми, котрі це дозволяють, завдають значної шкоди окремим спільнотам та суспільству в цілому. Це залякує правозахисників, змушує їх вдаватися до самоцензури та утримує від реалізації прав на свободу вираження, об’єднань та мирних зібрань. Додатковим ризиком є небезпека судового переслідування, що змушує правозахисників витрачати енергію та ресурси на судову тяганину .

У часи, коли можновладці просувають шкідливу риторику, спрямовану проти прав людини, права на приватне життя, об’єднання та вираження думок стають важливішими, ніж будь-коли. Стеження є ще однією перешкодою до реалізації цих прав.

Масове стеження застосовується у окремих країнах, таких як Великобританія та США, але стеження за окремими правозахисниками є звичною практикою по всьому світі:

 – Поліція Великобританії стежила за журналістами, прагнучи виявити їхні джерела інформації.

– Уряд Бахрейну стежив за активістами, що були змушені виїхати закордон, за допомогою шпигунського програмного забезпечення.

– Національна поліція Колумбії встановила електронне стеження за місцевими радіожурналістами.

– Уряд Ефіопії використовував електронне стеження, щоб шпигувати за опозиційними активістами як на території держави, так і за її межами.

У декількох країнах було прийняте законодавство, яке перешкоджає людям використовувати шифрувальні засоби та сервіси для захисту приватного спілкування від стеження.

– Пакистан та Індія забороняють шифрування, обмежують його дозволене використання або зобов’язують людей отримувати дозвіл на його використання.

– У Туреччині компанії, що надають послуги шифрування, зобов’язані надсилати уряду копії ключів  дешифрування до того, як вони пропонуватимуть свої засоби користувачам.

– Великобританія, Франція та Іспанія можуть зобов’язати компанії розкрити ключі дешифрування та розшифрувати дані.

– Китайський антитерористичний закон від 2015 року зобов’язує телекомунікаційні компанії «надавати технічну підтримку та допомогу урядовим слідчим, зокрема, надаючи доступ до технічних інтерфейсів та ключів дешифрування працівникам правоохоронних органів та національних служб безпеки для сприяння попередженню тероризму та слідчим діям» та «підтримувати безпеку мережі та системи моніторингу контенту». Провайдери також зобов’язані «вживати заходів для протидії поширенню пов’язаного із тероризмом та екстремізмом контенту, видаляти таку інформацію та негайно повідомляти про неї поліцію Китаю».

Стеження у Білорусі

Серед громадських активістів Білорусі страх перед стеженням з боку держави є всюдисущим. Неадекватні правові норми та відсутність можливості протестувати проти стеження наштовхують активістів та правозахисників на думку, що за ними можуть стежити у будь-який момент їхнього життя. Цей страх підсилюється спогадами про переслідування, що відбувалися після виборів 2010 року, коли інформація, отримана з приватного спілкування, та дані про місце перебування людей відіграли значну роль у кількох «політичних» судових справах проти опозиційних політиків та інших активістів.

Протягом 2015 та 2016 років, Amnesty International задокументувала факти здійснення Білоруссю тривалого та необмеженого стеження над громадянами та його руйнівний вплив на активістів/ок неурядових організацій. Навіть така проста дія, як призначення зустрічі по телефону, вважалася ризикованою.

Десятки білоруських громадських активістів вірять, що за ними у тій чи іншій мірі стежать через їхній мирний активізм.

Їхні страхи посилюються через використання обмежувального законодавства, що карає членів громадянського суспільства за спроби реалізації їхніх прав.

Колишній опозиційний кандидат у президенти Миколай Статкевич був ув’язнений через свою роль у мирних протестах проти результатів виборів 2010 року.  До звільнення у 2015 році Amnesty International вважала його в’язнем совісті. Він розповів, що під час допитів йому показували транскрипти його телефонних розмов та Skype-чатів, а також транскрипти розмов його друзів та партнерів. Він переконаний, що ці транскрипти були отримані без законної санкції.

Алєсь Бяляцкі, керівник Центру Прав Людини «Весна», був арештований у 2011 році за звинуваченнями в ухиленні від сплати податків. «Весна» надавала допомогу жертвам післявиборчих репресій, а звинувачення щодо Олеся Бяляцкого виглядали політично вмотивованими. Він розповів Amnesty International:

«Уривки моїх розмов по Skype з іншими неурядовими організаціями — нашими польськими партнерами — були опубліковані у державній газеті. Вони намагались зобразити все так, ніби я шукав фінансування, щоб влаштувати повалення влади чи щось подібне, але насправді я обговорював допомогу жертвам політичних репресій».

Розмови були опубліковані одразу після його арешту.

Вплив надмірного стеження на активізм Білорусі важко переоцінити. Деякі активіст/ки підкреслювали, що постійне відчуття, що за ними стежать, позначається на їхньому психологічному стані та способі життя. Багато активістів зазначали, що збереження конфіденційності інформації про фінансування чи публічну активність часто ставало їхньою основною турботою. Деякі із них боялися, що особиста інформація, отримана шляхом таємного стеження, може бути використана не з метою судового переслідування, а для завдання шкоди їхньому приватному життю.

Законодавство Білорусі дозволяє владі використовувати широкий спектр методів стеження з будь-якого приводу та без нагляду з боку незалежних структур. Це чинить руйнівний вплив на громадянське суспільство, котре і так страждає від загрози кримінального та адміністративного покарань через просту реалізацію прав людини — зокрема, участь у мирних зібраннях.

Новини на цю ж тему

Туреччина: 10 правозахисників, 100 днів у в’язниці, 10 абсурдних звинувачень
13.10.2017
«Перебування за гратами зробило мене сильнішою» — Саліл Шетті зустрівся з ув’язненою директоркою Amnesty Туреччина
19.09.2017
BRAVE 2.5 — Репресалії
03.07.2017
BRAVE 2.4: Тролінг
19.06.2017
BRAVE 2.3: Cтигматизація та наклепи
08.06.2017