Новини

BRAVE 2.5 — Репресалії

Здатність правозахисників взаємодіяти з міжнародними установами (наприклад, ООН) та регіональними механізмами (наприклад, Європейським Союзом), дуже важлива для їхньої роботи. Взаємодія з цими інституціями та в межах їхніх механізмів дозволяє правозахисникам доносити важливу інформацію про права людини до відповідних зацікавлених сторін. Це також створює простір для співпраці правозахисників з іншими дійовими особами громадянського суспільства. Право спілкування з міжнародними органами визначене у Статті 5 (C) та 9 (4) Декларації про правозахисників та у багатьох інших міжнародних документах, що стосуються свободи вираження та пересування.

Рада з прав людини ООН (HRC) у резолюціях 12/2 (2009) 35 та 24/24 (2013) 36 визначає репресалії як:

«Всі акти залякувань чи переслідувань проти:

(А) осіб, які прагнуть співпрацювати або співпрацювали з Організацією Об’єднаних Націй, її представниками та механізмами в галузі прав людини або надавали їм свідчення чи інформацію;

B) осіб, які користуються або користувалися процедурами, встановленими під егідою Організації Об’єднаних Націй для захисту прав людини та основних свобод, а також тих, хто надавали їм юридичну чи іншу допомогу;

(В) осіб, що надають чи надавали інформацію відповідно до процедур, встановлених документами з прав людини, а також тих, хто надавали їм юридичну чи іншу допомогу;

(Г) родичів жертв порушень прав людини або тих, хто надавав юридичну чи іншу допомогу жертвам».

Правозахисники стикаються з переслідуваннями та залякуваннями. У в деяких випадках — з криміналізацією та іншими утисками через свою роботу з виявлення порушень прав людини та зловживань регіональними або міжнародними правозахисними механізмами. Ці каральні заходи включають в себе запровадження обмежень на подорожі чи нездоланних візових вимог до правозахисників. Це робиться для того, щоб зробити неможливими їхні подорожі за кордон та участь у заходах, пов’язаних з правами людини.

Водночас багато організацій громадянського суспільства стикаються з труднощами під час отримання статусу спостерігача в міжнародних та регіональних інституціях.

Перешкоджаючи правозахисникам брати участь у таких процедурах, уряди активно протидіють їхнім спробам привернути увагу міжнародної спільноти до ситуації з правами людини та встановити комунікацію з правозахисними організаціями за кордоном. Фактично вони відбирають у правозахисників можливість говорити та приховують інформацію, дозволяючи порушенням прав людини відбуватися безкарно і без будь-якої фіксації у звітах. А без внеску, який роблять правозахисники, здатність міжнародних та регіональних механізмів виконувати свої мандати серйозно обмежується.

У 2015 році після березневої сесії Комітету ООН з прав людини багатьох правозахисників з Венесуели затримували та залякували. Вони також зіткнулися з репресаліями, коли повернулися додому із засідань, що відбувалися перед Межамериканською комісією з прав людини. Їхні прізвища стали відомі з телевізійної програми, яку вів тодішній президент Національної Асамблеї.

Іноді правозахисники стикаються з репресаліями навість якщо вони не виїзжали зі своєї країни, а просто зустрічалися з представниками ООН чи регіональними представниками під час офіційних візитів до своєї країни. Спеціальний доповідач ООН по ситуації з правозахисниками у своєму виступі висловив занепокоєння з приводу кількості людей, які отримали погрози в соціальних мережах лише через зустріч з ним (після офіційної місії до Мексики на початку 2017 року).

Наржес Мохаммаді
Це фото зроблене в Ірландії у червні 2007 року. Наразі вона відбуває 22-річне тюремне ув’язнення в Ірані за звинуваченнями пов’язаними з її правозахисною діяльністю.

Наржес Мохаммаді — іранська правозахисниця. Вона була віце-президенткою Центру правозахисниць/ків в Ірані до його розформування владою.

Іранські суди засудили її до 22 років тюремного ув’язнення за її правозахисну діяльність, зокрема за кампанію проти смертної кари, а також за зустріч з колишнім верховним представником ЄС із закордонних справ Кетрін Ештон. Після нещодавнього арешту Наржес її 10-річні близнюки були змушені покинути Іран, щоб жити з батьком.

Протягом багатьох років іранська влада переслідувала і залякувала Наржес Мохаммаді через її мирну діяльність у сфері прав людини. Через те, що з 2009 року їй було заборонено виїзжати за кордон, Наржес не змогла поїхати до Гватемали у 2010 році для участі в міжнародній конференції, організованій Нобелівською жіночою ініціативою та до Швеції у 2011 році, щоб прийняти премію Per Anger за свою правозахисну роботу.

Жорстокий вирок Наржес Мохаммаді розкриває наміри іранської влади будь-якою ціною змусити правозахисників мовчати.

У жовтні 2016 року у відповідь на збільшення кількості та серйозність репресалій з боку урядів, які перешкоджали громадянам брати участь в ООН та інших механізмах в області прав людини  та/або карали їх за це, Генеральний секретар ООН доручив своєму помічникові «прийняти, розглянути і реагувати на заяви про залякування та репресалії щодо правозахисників та інших представників громадянського суспільства, які беруть участь в ООН». Досі неясно, наскільки ефективною буде ця ініціатива для захисту права окремих осіб брати участь у правозахисних механізмах на міжнародному рівні.

Низка інших договірних органів також визнали необхідність розгляду репресалій, яких зазнають правозахисники за участь у роботі цих органів, і створили спеціалізованих доповідачів або координаторів з цього питання.

Новини на цю ж тему

BRAVE 3.1: Стеження за правозахисниками та активістами
27.07.2017
BRAVE 2.4: Тролінг
19.06.2017
BRAVE 2.3: Cтигматизація та наклепи
08.06.2017
BRAVE 2.2: Судові переслідування
01.06.2017
BRAVE 2.1: Вбивства та насильницькі зникнення
22.05.2017