Новини

BRAVE 2.1: Вбивства та насильницькі зникнення

Ернан Санта Круз, член Редакційного підкомітету Загальної декларації прав людини, у вересні 1948 року писав:

«… Я чітко усвідомлював, що беру участь у надзвичайно важливій історичній події – досягненні консенсусу про те, що людина є найвищою цінністю. Це стало підґрунтям для утвердження невід’ємного права кожної особистості на всебічний розвиток та свободу від нужди та гноблення. Тоді у Великій залі… панувала атмосфера справжньої солідарності та взаємної підтримки між чоловіками та жінками з усього світу…».

70 років тому, коли після звірств Другої світової війни творилася Загальна декларація прав людини, атмосфера у світі значно відрізнялася від сьогоднішньої. У той час панував дух солідарності та підтримки принципів свободи, справедливості та миру для усіх членів людської сім’ї. Саме  це стало фундаментом для Загальної декларації прав людини. У сучасному світі ці принципи, на жаль, знову розмиваються.

У 1998 році,  через 50 років після прийняття Загальної декларації прав людини, Генеральна Асамблея ООН підтвердила принципи свободи та справедливості, одноголосно прийнявши Декларацію ООН про права та обов’язки окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи (надалі – Декларація захисту прав людини). У цьому документі визнане значення ролі суб’єктів громадянського суспільства для захисту принципів прав людини. Дуже важливо, що Декларація захисту прав людини покладає на держави обов’язок втілювати та поважати усі її положення, особливо обов’язок захищати правозахисників від небезпек та шкоди, яких вони зазнають через свою діяльність.

Однак сьогодні правозахисники та громадянське суспільство все частіше стають об’єктами атак та утисків, замість підтримки та захисту, передбачених Декларацією. Уряди, збройні формування, корпорації, інші носії влади та спільноти, які вважають, що захист прав людини загрожує їхнім інтересам, використовують широкий спектр тактик та інструментів, аби позбавити правозахисників можливості вільно висловлюватися та обмежити їхню діяльність.

У цій доповіді досліджуються методи, які використовуються, аби змусити захисників прав людини мовчати: від атак на окремих осіб, що включають погрози, побиття та навіть вбивства, до застосування законодавства, яке криміналізує правозахисну діяльність; стеження, закриття доступних способів комунікації, обмеження права на мирні збори та асоціацій, а також свободи пересування. Ключовим методом є кампанії з дискредитації правозахисної діяльності, спрямовані на витіснення правозахисників та їхньої роботи за межі прийнятного, породження осуду на їхню адресу у суспільній свідомості.

Ця доповідь також акцентує увагу на додатковому насильстві, з яким стикаються жінки-правозахисниці, котре включає сексуальне насильство, погрози та домагання, а також кампанії з приниження їхньої честі, гідності та ділової репутації, підгрунтям яких є сексизм.

Доповідь завершується низкою рекомендацій до державних та недержавних структур, а також регіональних та міжнародних органів, які мають бути терміново виконані з метою  протидії спробам обмежити діяльність правозахисників та громадянського суспільства.

Правозахисники: хто вони?

Відповідно до Декларації ООН про права та обов’язки окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи, а також згідно з іншими міжнародними стандартами, Amnesty International визначає правозахисників як осіб, які поодинці чи спільно з іншими діють задля захисту та/чи сприяння правам людини на місцевому, національному, регіональному чи міжнародному рівнях, не вдаючись до ненависті, дискримінації чи насильства та не підтримуючи їх.

Захисники прав людини походять з різних прошарків суспільства; серед них є журналісти, юристи, лікарі, вчителі, члени профспілок, фермери, жертви насильства або порушень прав людини, члени їхніх родин. Їхня правозахисна  робота може здійснюватися в рамках їхньої професійної діяльності або на волонтерських засадах та безоплатній основі.

 Розділ 2. НАПАДИ НА ПРАВОЗАХИСНИКІВ

Правозахисники часто стають жертвами атак з боку уряду чи недержавних структур з метою припинити їхню діяльність. Способи тиску варіюються від погроз, побиття, насильницьких зникнень та навіть вбивств,  до наклепів, троллінгу, стигматизації їхньої діяльності або сфабрикованих судових позовів. Всі ці дії мають на меті припинення існуючої правозахисної діяльності та обмеження її у майбутньому шляхом залякування правозахисників та громадянського суспільства.

2.1. ВБИВСТВА та НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗНИКНЕННЯ

Не минає і дня без повідомлень про напади на правозахисників. За даними Frontline defenders – некомерційної організації (НКО), створеної для захисту правозахисників в небезпеці, 156 правозахисників були вбиті в 2015 та 281 у 2016 роках. Більше половини вбивств у 2015 р. та більше трьох чвертей у 2016 р. були скоєні в Північній та Південній Америках. 49% загиблих у 2016 році працювали над проблемами землі, територій та захисту навколишнього середовища – зокрема, представники корінних народів.[3]

МЕМОРІАЛ ПРАВОЗАХИСНИКІВ: ВШАНУВАННЯ ТИХ, ХТО БОРОЛИСЯ ЗА ПРАВА ЛЮДИНИ

За оцінками, з моменту прийняття Декларації про правозахисників у 1998 році понад 3500 правозахисників були вбиті через їхню ненасильницьку боротьбу за права людини. У листопаді 2016 року Коаліція національних та міжнародних правозахисних організацій, до якої увійшла Amnesty Internatinal, запустила меморіальний сайт для  вшанування пам’яті всіх правозахисників, котрі були вбиті через їхню діяльність представниками держав та недержавними структурами починаючи з 1998 року. У більшості випадків, ніхто не був покараний чи навіть звинувачений у цих вбивствах.

(www.hdrmemorial.org)

Коли на правозахисників нападають або їх вбивають, це майже ніколи не буває одиничним випадком. Як правило, це кульмінація низки погроз та попереджень. В багатьох країнах влада не розслідує та не притягає до відповідальності за такі погрози, та рідко реагує належним чином на вбивства чи важкі поранення. Ця бездіяльність дозволяє злочинцям залишатись безкарними, даючи їм свободу погрожувати правозахисникам та  нападати на них.

У березні 2016 року у м. Дерні (Лівія) невідомі вбили правозахисника Абдулу Басіт Абу-Дахаба, підірвавши автомобіль, в якому він знаходився.[4] У липні 2016 року Глорія Капітан – провідна еко-активістка, що виступала проти розширення видобутку вугілля, була застрелена в своєму рідному місті Марівелс на Філіппінах. Жінка була проти використання вугільних сховищ та розширення вугільного заводу, бо вони загрожували здоров’ю та добробуту місцевої громади. На сьогоднішній день нікого не було притягнуто до відповідальності за її вбивство.[5]

Марсель Тенгенеза[6], правозахисник з Демократичної Республіки Конго (ДРК), був застрелений у грудні 2016 року двома невідомими у військовій формі. Він працював у Регіональній Раді розвитку НКО. Його колеги вважають, що він став жертвою через участь в семінарі, організованому Радою старійшин під керівництвом Стабілізаційної місії ООН в ДРК. Його родина продовжує наполягати на повному розслідуванні цього вбивства. У січні 2017 року його дружину та дітей протягом двох годин силою утримували в камері  з двома ув’язненими. Це сталося після того, як вона намагалася зустрітися з офіційними особами військової прокуратури в Каньябайонзі, щоб обговорити справу свого чоловіка.

У Колумбії 10 правозахисників були вбиті тільки протягом січня 2017 року, що вдвічі більше за середній місячний показник 2016 року. 17 січня 2017 року тіла правозахисників Емільсен Маньоми[7] та її партнера Джо Хав’єра Родаллега були знайдені в Буенавентурі, що в департаменті Вальє-дель-Каука. Емільсен Маньома була керівником мережі “Communities Building Peace (CONPAZ)” в Бахо Каліма, що представляє права корінних народів та селян, пропагуючи соціальну та екологічну справедливість.

Організації та сім’ї часто витрачають роки, щоб притягнути винних до відповідальності за злочини. Їхні спроби домогтися справедливості, або просто дізнатися правду, нерідко є небезпечними для них самих і можуть призвести до подальших погроз та вбивств.

Берта Касерес, Гондурас

Берта Касерес, провідна правозахисниця-екологиня була застрілено у власному будинку 2 березня 2016 року. Вбивці вломилися у її дім та вбили жінку, очевидно, через її правозахисну діяльність. Випадок Берти є ілюстрацією колосальних проблем, з якими стикаються борці за екологічні права, або права, пов’язані з територією та доступом до землі в Гондурасі. Вона була співзасновницею Ради народних та місцевих організацій Гондурасу (COPINH) у 1993 році і невпинно захищала права корінного народу Ленка.

У період з 2013 по 2015 роки члени Ради провели акції протесту проти гідроенергетичного проекту Агуа Зарка, який реалізується компанією Розвиток Енергетики (ДЕСА). Берта Касерес та її колеги з Ради постраждали від численних нападів та погроз з боку влади та інших недержавних установ, які вбачають у їхній роботі загрозу своїм бізнесовим інтересам.

У 2009 році Міжамериканська комісія з прав людини (IACHR)  гарантувала Берті Касерес запобіжні заходи для захисту її життя, але владі Гондурасу не вдалося ефективно їх реалізувати. В жінку вистрілили як мінімум тричі у листопаді 2015 року, коли вона перебувала в автомобілі Ради; за нею велося спостереження, їй погрожували викраденням, або зникненням, погрожували її дітям, на неї нападали, вламувалися до її оселі, криміналізували її діяльність. Все це чинилося, щоб змусити її та інших замовчати та відступити.

Залякування громади не закінчилося після її вбивства. Між 3 та 12 березня 2016 року члени її родини та родин Ради зазнали переслідувань та залякувань. 15 квітня її сім’я, колеги, та члени інших національних та міжнародних організацій зазнали нападу з боку озброєних людей на Міжнародній нараді з питань корінних народів. Поліція на місці події не зробила нічого, аби запобігти атакам. Зрештою, після того, як міжнародні учасники переконали їх вжити заходів, поліцейські організували супровід для членів Ради та інших організацій з місця подій.

Розслідування вбивства Берти Касерес триваює, але воно ведеться без урахування ймовірності того, що цей злочин може бути пов’язаний з її правозахисною діяльністю. Відсутність розгляду цієї версії ставить під загрозу право її родини на ефективне та ретельне розслідування. Однак, через місяць після її смерті влада заявила, що всі версії були розглянуті слідством, зокрема, і пов’язана з її правозахисною діяльністю.

Результат пошуку зображень за запитом "Berta Cáceres"

Акція на підтримку Берти Касерес

Восьмеро людей були затримані за підозрою у причетності до вбивства Берти Касерес. Серед них менеджер ДЕСА, а також двоє військових, один з яких, у відставці, був охоронцем   проекту Агуа Зарка. Проте, родина Берти Касерес каже, що їм дуже складно  отримати доступ до файлів та належним чином долучитися до роботи слідства.

Організовані атаки на Берту Касерес та інших правозахисників, їхні організації, спільноти та широке громадянське суспільство спричинили припинення їхньої правозахисної діяльності.

В деяких країнах напади відбуваються у вигляді викрадень та насильницьких зникнень. Насильницькі зникнення критиків уряду розповсюджене явище в Зімбабве. Ітай Дзамара, журналіст та про-демократичний активіст був викрадений в березні 2015 року п’ятьма невпізнаними чоловіками в передмісті столиці, м. Хараре. За два дні до його викрадення він виступав на мітингу, де закликав до масштабної акції проти погіршення економічних умов в Зімбабве. На момент написання, його доля й місцезнаходження залишаються невідомими і влада досі не ініціювала ефективне розслідування його насильницького зникнення.[8]

Пов’язане зображення

Жан Бігеріман

Бурундійського журналіста Жана Бігерімана не бачили з моменту його імовірного викраденням членами Національної служби розвідки Бурунді у 2016 році. На незалежного журналіста здійснювалися атаки з часів невдалого державного перевороту в травні 2015 року. Ці події були спричинені рішенням президента П’єра Нкурунзізи балотуватися на третій термін, що на думку багатьох громадян суперечило Конституції Бурунді та Арушським угодам, якими завершилась десятилітня громадянська війна.[9]

Кримськотатарського правозахисника з Бахчисараю Ервіна Ібрагімова востаннє бачили 24 травня 2016 року. Кількома днями раніше він скаржився своїм друзям на те, що за ним стежать. На плівці камери відеоспостереження з місця його викрадення, знятій у день зникнення, видно, як група людей затягує когось у мінівен. Ервін Ібрагімов є членом Світового конгресу кримських татар – міжнародної організації, що сприяє просуванню прав кримських татар та їхньої культурної спадщини. Ця організація була створена після окупації Кримського півострова та його незаконного приєднання до Росії у 2014 році.[10]

Пов’язане зображення

Ервін Ібрагімов

У Пакистані чотири правозахисники пропали без вісти на початку січня 2017 року після того, як були захоплені службами безпеки. Салман Хайдер, вчений і поет, та блогери Асім Саїд, Ахмет Раза Насір і Уокас Горайя, за повідомленнями, повернулись до своїх родин трьома тижнями пізніше. Є свідчення, що їхні сім’ї отримували погрози від забороненого озброєного угрупування Лашкар-е-Джангві. П’ятий активіст, Саммар Аббас з Карачі, голова Громадянського прогресивного альянсу, зник з Ісламабаду, де він працював 7 січня, і його доля й місцезнаходження досі лишаються невідомими. Всі п’ятеро користувалися онлайн платформами (зокрема, Facebook) для поширення своїх поглядів на ситуацію з правами людини в Пакистані і особливо критично ставилися до войовничої релігійності та військових сил. З моменту їхнього зникнення деякі пакистанські ЗМІ звинуватили цих активістів у «антидержавній» діяльності, пов’язавши їх із нібито богохульною сторінкою “Bhensa” у Facebook, а також, в деяких випадках, приписували їм підбурювання до насильства.[11]

[3]Frontline defenders, Річний звіт 2016  www.frontlinedefenders.org/en/resource-publication/annual-report-human-rightsdefenders-risk-2016;Amnesty International, Корінні народи www.amnesty.org/en/what-we-do/indigenous-peoples/

[4] Amnesty International, доповідь 2016/2017, Стан прав людини в світі (індекс: POL 10/4800/2017)

[5] Amnesty International, доповідь 2016/2017, Стан прав людини в світі (індекс: POL 10/4800)

[6] Меморіал правозахисників, Марсель Тенгенеза, доступно на www.hrdmemorial.org/hrdrecord/marcel-tengeneza/

[7] Amnesty International, Колумбія: Загострення у вбивствах активістів посеред мирного процесу (Новини, 7 лютого 2017)

[8] Amnesty International, Доповідь 2015/2016: Стан прав людини в світі (індекс: POL 10/2552/2016)

[9] Amnesty International, Бурундійського журналіста досі не знайдено (індекс: AFR 16/4832/2016)

[10] Amnesty International, Кримсько-татарського активіста насильно викрадено (Індекс EUR 50/4121/2016)

[11]Amnesty International, Активісти повернулися до родин; одного досі не знайдено (Індекс: ASA 33/5603/2017)

 

Новини на цю ж тему

Туреччина: 10 правозахисників, 100 днів у в’язниці, 10 абсурдних звинувачень
13.10.2017
«Перебування за гратами зробило мене сильнішою» — Саліл Шетті зустрівся з ув’язненою директоркою Amnesty Туреччина
19.09.2017
BRAVE 3.1: Стеження за правозахисниками та активістами
27.07.2017
BRAVE 2.5 — Репресалії
03.07.2017
BRAVE 2.4: Тролінг
19.06.2017