доповіді

Нова доповідь Amnesty International про становище жертв масових зґвалтувань у боснійській війні 1992-1995 років

Чверть століття минуло після завершення збройного конфлікту у Боснії та Герцеговині. Але більше 20 000 жінок, що пережили сексуальне насильство під час війни, як і раніше не можуть розраховувати на правосуддя та справедливість.

Нова доповідь Amnesty International  «Нам потрібна підтримка, а не жалість»: останній шанс на справедливість для жертв воєнних зґвалтувань у Боснії демонструє, наскільки руйнівний вплив на психологічне та фізичне здоров’я жертв насильства чинить відмова держави у наданні їм допомоги.

«Понад два десятиліття минуло по закінченню війни, але десятки тисяч жінок у Боснії все ще намагаються відновити свої зруйновані життя, маючи обмежений доступ до медичної, психологічної та фінансової допомоги. Тієї допомоги, якої вони так гостро потребують»,

– заявила Гаурі ван Гулик, заступниця директора Amnesty International у Європі.

Доповідь ґрунтується на дослідженнях, які велися у Боснії і Герцеговині протягом двох років. Вона демонструє, як системні перешкоди у поєднанні з відсутністю політичного консенсусу про компенсацію жертвам конфлікту призвели до того, що ціле покоління жінок, зґвалтованих під час війни 1992-1995 років,  живуть в злиднях.

Під час війни тисячі жінок і дівчат постраждали від зґвалтувань та інших форм сексуального насильства з боку військових та воєнізованих груп. Багатьох з них викрадали, утримували в рабстві та катували у так званих «таборах зґвалтування».

Елма була на 4 місяці вагітності, коли її привезли до подібного табору. Там вона щодня страждала від групових зґвалтувань.

«Вони носили балаклави і щоразу питали, чи я можу впізнати того з них, хто зараз мене ґвалтує. Всі вони були місцевими».

Через физичне насильство Елма втратила дитину і отримала важку хронічну хворобу спини. Майже 25 років по тому ця безробітна жінка не отримує жодної фінансової компенсації від держави і потребує психологічної та медичної допомоги.

Недосяжне правосуддя

2004 року в Боснії нарешті почалися судові процеси, пов’язані з військовими злочинами. Відтоді менше 1% від загальної кількості жертв сексуального насильства звернулися до судів. Суди по всій країні розглянули лише 123 справи про сексуальне насильство під час війни. Хоча кількість таких процесів за останні роки зросла, потрібно ще дуже багато зробити, щоб притягти злочинців до відповідальності.

Після війни Саня, жінка, яку взяв у полон і неодноразово ґвалтував військовий та його товариші, заявила на нього владі. Поліція та судова влада не вжили заходів проти злочинця, а соціальні служби не визнали ситуацію Сані, і не надали їй допомогу.

 «Я більше не довіряю нікому, особливо державі. Всі вони підвели мене»,

– каже Саня.

Незважаючи на позитивні зрушення у захисті та підтримці свідків та жертв, прогресу заважає висока кількість виправдань у кількох юрисдикціях та непропорційно легкі покарання багатьох винних. Кількість справ, за якими були порушені кримінальні справи, збільшується. Але стократ  більше тих, які лишаються нерозслідуваними.   

Повільне та неадекватне судочинство  підриває  довіру людей до системи кримінального правосуддя та створює відчуття повної безкарності.

Одна жінка, яку кілька разів зґвалтували озбоєні люди у її власному будинку та у поліцейському відділку, каже:

«Більшість жертв не доживуть до правосуддя. За кілька років суди припиняться,  не буде ані жертв, ані винних, ані свідків».

Жінки кинуті напризволяще

Нещодавно відбулися деякі зміни, спрямовані на покращення доступу до підтримки та послуг для потерпілих. Однак вони залишаються частковими і відрізняються у різних регіонах. Якщо ці зміни не будуть повністю інституціалізовані в усіх частинах країни, їхній вплив буде обмеженим та недостатнім.

Жінки-жертви сексуального насильства мають високий рівень безробіття та бідності та є однією з найбільш уразливих груп у Боснії. Лише близько 800 жертв змогли отримати право на щомісячну фінансову допомогу  та інші пільги. За відсутності затвердженого механізму компенсації, потерпілі намагаються самостійно розібратися у складній  системі соціальної допомоги та судових процедур, прагнучи відстояти свої права.

Оскільки фінансова допомога та послуги не гарантовані та не узгоджені по всій країні, доступ до них залежить від місця проживання. Наприклад, Республіка Сербська не визнає потерпілих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, як особливу категорію жертв військових злочинів, і жорстко обмежує доступ до будь-якої компенсації або підтримки. Через ці положення більшість потерпілих від сексуального насильства, що живуть там, не отримують щомісячну фінансову допомогу та не мають доступу до безкоштовної медичної допомоги, реабілітації,  психологічної та соціальної підтримки.

Подібні перешкоди унеможливлюють отримання допомоги багатьма жертвами та прирекають інших до нескінченного блукання бюрократичними коридорами. Жінки розповідали Amnesty international, що вони були змушені змінити своє офіційне місце проживання, щоб мати можливість отримувати щомісячну допомогу. Через це вони  втрачають доступ до інших важливих державних сервісів, включаючи дуже необхідні їм медичні та соціальні послуги у тих містах та селах, де вони фактично живуть.

«Влада має усунути ці дискримінаційні перешкоди, які ускладнюють доступ до допомоги, і замінити їх заходами, які гарантують рівний захист та підтримку всіх потерпілих незалежно від того, де вони живуть», – каже Гаурі ван Гулік.

«За останні роки відбулися позитивні зрушення, але до фінішу ще йти і йти. Незважаючи на те, що травми минулого неможливо виправити, ще не пізно зробити все можливе, щоб у майбутньому права та гідність цих жінок були відновлені».

 Photo credit: REUTERS/DADO RUVIC

Новини на цю ж тему

Ємен: вибухом бомби, виготовленої у США, були вбиті та скалічені діти
22.09.2017
М’янма: блокування міжнародної допомоги є смертельною загрозою для десятків тисяч людей
05.09.2017
Річна доповідь 2016/2017: Україна
22.02.2017
Іракців, що тікають з підконтрольних ІДІЛ територій, катують, піддають насильницьким зникненням та вбивають
18.10.2016
Сирія: викрадення, тортури і позасудові вбивства на рахунку збройних угрупувань
05.07.2016