Матеріали кампанії

Що таке дискримінація?

Дискримінація — це порушення прав людини, заборонене цілою низкою обов’язкових для виконання документів в області прав людини. Термін «дискримінація» має точне визначення і стале значення в міжнародному праві. Комітет ООН з прав людини — незалежний експертний орган, що спостерігає за виконанням Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, — роз’яснив, що в пакті цей термін включає: «будь-яку відмінність, виключення, обмеження або перевагу, за ознакою раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших поглядів, національного або соціального походження, майнового положення, народження або іншої обставини, і яка має на меті або як наслідок, знищення або применшення визнання, використання або здійснення всіма особами, на рівних можливостях, всіх прав і свобод».

Проте не всяка відмінність у ставленні є дискримінацією: вона не буде такою, якщо «критерії такої відмінності є розумними і об’єктивними, а завдання полягає в тому, щоб досягти мети, яка допускається за пактом». Європейський суд з прав людини дає аналогічне визначення дискримінації: «Відмінність у поводженні є дискримінаційною, якщо вона «не має об’єктивного і розумного виправдання», тобто, якщо вона не переслідує «законної мети» або відсутня «розумна відповідність використовуваних засобів і переслідуваної мети».

Дискримінація є одним з найбільш серйозних і широко поширених порушень прав людини у сучасній Європі. Мільйони людей, як і раніше, є ізольованими, живуть у злиднях, зазнають жорстокого поводження, навіть стають жертвами насильства лише через те, ким вони є чи через те, у що вони вірять. Рівне ставлення до всіх є не тільки здоровим глуздом або ввічливістю. Це – право, і всі уряди повинні забезпечити, щоб цей основоположний принцип був дотриманий.

Дискримінація приймає різні форми: від образ і нападів до відмови в основних потребах, послугах та реалізації інших прав. Жертви дискримінації можуть опинитися в невигідному становищі у галузі зайнятості або мати обмежений доступ до освіти, житла та необхідної медичної допомоги. Дискриміновані групи можуть бути позбавлені права на участь в суспільному житті, на свободу об’єднань, сповідувати свою релігію або зберігати свою культурну самобутність. Дискримінація в системі кримінального правосуддя проявляється у відмові дотримання належного процесу ведення справи та високу ймовірність, що певні групи стануть жертвами катувань та інших видів жорстокого поводження. Всі ці види дискримінації зустрічаються у всій Європі.

Расизм, шовінізм, гомофобія, ісламофобія та антисемітизм все ще широко поширені на вулицях, у ЗМІ та у політичних дебатах. Європейські дослідження постійно демонструють високий рівень упереджень і нетерпимості серед усіх прошарків суспільства. Відкрита пряма дискримінація в національному законодавстві та практиці зустрічається рідше, ніж це було раніше, але все ще присутня. Прихована, непряма дискримінація, проте, викликає особливу стурбованість: нейтральні закони і практика диспропорційно впливають та породжують упередження щодо непривілейованих секторів суспільства – як навмисно, так і через укорінене дискримінаційне ставлення в державних установах. Збереження соціальних упереджень продовжує призводити до масштабної дискримінації також і в приватному секторі, у сфері зайнятості, в доступі до житла, товарів і послуг, через образи та насильство.

Яку б форму вона не приймала, дискримінація базується на заперечені чи неприйнятті відмінностей. Вона виникає в результаті неповаги до гідності й відмови визнати однакову цінність кожної людини. Права людини не можуть бути забезпечені у випадку, коли їх дотримання заборонено або обмежене за ознакою етнічного походження особи, кольору шкіри, релігії, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, віку, інвалідності чи іншого статусу. Це знайшло своє відображення в самій першій статті Загальної декларації прав людини, яка говорить, що «всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах».

За останні 60 років міжнародні антидискримінаційні стандарти значно підвищилися. Європейські країни очолюють цей рух, і тепер Європа має найвищі антидискримінаційні стандарти в усьому світі.

Падіння залізної завіси, нові технології та підвищення мобільності призвели до того, що народи і країни стали ще ближчими одна до одної. Дискримінація, однак, досі не подолана. Помітні прогалини у національному законодавстві, які повинні бути заповнені; чинне законодавство має застосовуватися набагато ефективніше. Упередження і нетерпимість в офіційних структурах і суспільстві в цілому необхідно долати, а соціальній інтеграції маргінальних груп необхідною приділяти більше уваги.

.

Новини на цю ж тему

Річна доповідь 2016/2017: Україна
22.02.2017
Відкритий лист Amnesty International в Україні та ГО «КиївПрайд»
01.02.2017
Заява: Національна поліція повинна негайно та ефективно розслідувати погрози на адресу громадських активістів та активісток, які підтримують ЛГБТКІ рух в Україні
16.11.2016
Сім речей, які ви маєте знати про права трансгендерних людей (та зміну юридичної статі)
22.10.2016
Блог: Як перший безпечний Марш Рівності розвінчав міфи про ЛГБТІ спільноту
17.06.2016