Документи по Україні

Доповідь: Нова країна чи все по-старому ?

У своїй інавгураційній промові, виголошеній 7 червня, Президент Порошенко пообіцяв наблизити Україну до Європи і “побудувати нову велику країну.” Сьгодні український уряд має можливість спрямувати країну на новий курс, і забезпечити належне виконання Україною зобов’язаннь в галузі прав людини відповідно до положень Європейської конвенції з прав людини.

У першу чергу Україна повинна викорінити тортури та інші види жорстокого поводження. Порушення прав людини, скоєні співробітниками міліції впродовж чотирьох місяців демонстрацій Євромайдану пролили світло на цю системну проблему, – це має спонукати новий уряд вжити рішучих заходів на покладення краю безкарності за вчинення таких дій. Насамперед, щодо порушень, вчинених під час Євромайдану, має бути проведене швидке, ефективне і незалежне розслідування; а у довгостроковій перспективі уряд повинен створити незалежний механізм для розслідування скарг на дії міліції.

Через сім місяців від початку демонстрацій Євормайдану у Києві (листопад 2013 року), жертви жорстокого застосування сили з боку співробітників міліції ще й досі чекають справедливості.  Прогрес у розслідуванні справ був повільним і частковим. Amnesty International занепокоєна тим, що українська влада не розслідує індивідуальні скарги про порушення прав людини співробітниками міліції відповідно до вимог Європейської конвенції про захист прав людини і Конвенції проти тортур. Якщо українська влада не проведе ефективне розслідування у справах за такими звинуваченнями та не притягне до відповідальності винних у прозорій і неполітизованій манері, таким чином вона зміцнить атмосферу безкарності, яка призведе до подальших зловживань.

Наразі новий уряд стикається з серйозними проблемами окупації Криму Росією, а також розгортання військових дій на Сході; однак, якщо влада не зможе забезпечити справедливість для жертв Євромайдану – зрадить надії багатьох, хто взяв участь в демонстрації.

ПОДІЇ

Демонстрації розпочались в Києві 21 листопада 2013 року, коли уряд оголосив про зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Протестувальники поставили намети на площі Незалежності (Майдан Незалежності) в центрі столиці (Київ), демонстрація була названа “ЄвроМайдан” з відсиланням до антиурядових демонстрацій 2004 року. Після силового розгону цієї мирної демонстрації вночі з 29 на 30 листопада поведінка демонстрантів стала значно радикальнішою. Відеозапис розгону від 30 листопада демонструє, що  спеціальні підрозділи міліції (також відомі як “Беркут”) використовували палиці проти мирних  протестувальників та били їх ногами, а в деяких випадках переслідували чоловіків і жінок з метою вдарити їх. Запис також доводить, що натовп залишався мирним незважаючи на наступ міліції.[1]

Після цих подій протестувальники зайняли будівлю Київської міської адміністрації та Будинок профспілок, в яких пізніше вирішувались питання про координацію протесту. Першого грудня відбулось запекле зіткнення між групою протестувальників та спецпідрозділами Беркуту на вулиці Банковій біля будівлі Адміністрації Президента. У січні відбулося подальше загострення конфлікту, а саме коли Парламент прийняв пакет репресивних законів.[2] Група протестуювальників рушила до будівлі Парламенту 20-го січня 2014 року, що пізніше переросло у запекле зіткнення між демонстрантами за підрозділами Беркуту на вулиці Грушевського, яке тривало із перемінною інтенсивністю протягом наступного місяця.

Силове протистояння загострилось і близько 25-ти осіб були застрелені 18-го лютого 2014 року. Будинок профспілок, який зайняли протестувальники і використовували як “польову” лікарню, був підпалений невідомими особами, внаслідок чого чимало поранених осіб згоріли у пожежі. Насильницьке протистояння продовжувалось 19-го і 20-го лютого, аж доки 21 лютого не було підписано угоду між Президентом Віктором Януковичем і представниками опозиції за посередництва німецьких і польських міністрів закордонних справ. Однак, остаточно збройне протистояння припинилось тільки після того, як Віктор Янукович залишив країну 22 лютого 2014 року, а Парламент проголосував за створення тимчасового уряду та проведення дострокових президентських виборів 25 травня.

За даними Міністерства охорони здоров’я, 103 людей загинули під час подій Євромайдану. Неурядова організація Євромайдан SOS, вважає, що 83 демонстрантів загинули безпосередньо в результаті застосування сили (або померли згодом від заподіяних пошкоджень), а 18 співробітників міліції були вбиті під час демонстрацій. Немає точних даних про кількість поранених. За оцінками Євромайдан SOS, принаймні 1000 осіб отримали серйозні поранення, але тільки 300 випадків задокументовано станом на сьогодні.[3]

Вулиця Банкова

1-го грудня 2013 відбулися жорстокі зіткнення між міліцією і невеликою кількістю радикально налаштованих протестувальників на передовій лінії групи сотень мирних демонстрантів на вулиці Банковій біля будівлі Адміністрації Президента. На відеозаписі видно цих протестувальників за  кермом трактора та під час вправлянь із важкими ланцюгами та іншими видами зброї. Багато спостерігачів стверджують, що озброєні протестувальники насправді були провокаторами, пов’язаними із співробітниками правоохоронних органів, але ця інформація не була підтверджена. Жоден з тих, хто на відеозапису був відповідальний за агресивні та насильницькі дії, не був заарештований або звинувачений. Щонайменше 50 членів спецпідрозділу Беркут та сотні протестуючих були поранені, перш ніж протест був розігнаний за кілька годин близько п’ятої вечора. Є повідомлення про неправомірне використання сили з боку міліції до мирних демонстрантів і поранених. Далі відеозапис показує близько десятка поранених, що лежать на вулиці, та працівників Буркуту, які добивають їх ногами та кийками.

Дев’ять протестувальників були незаконно затримані на вулиці Банковій співробітниками Беркуту і згодом звинувачені в “організації масових заворушень” – злочин, який тягне за собою максимальне покарання у вигляді восьми років. Судді винесли рішення про їх попереднє тримання під вартою в результаті судового розгляду, що відбувся на порушення процесуальних прав затриманих осіб. Всі звинуваченні були звільнені законом про амністію, прийнятим Парламентом наприкінці січня. Незважаючи на те, що на Банковій насправді були озброєні і радикально налаштовані особи, немає жодного доказу того, що ці дев’ятеро належали до такого кола осіб.  Окрім того, здебільшого вони отримали травми, які іммобілізували їх, і які, очевидно, стали єдиною причиною їх подальшого арешту. З дев’яти осіб вісім були відразу госпіталізовані через тяжкість отриманих ушкоджень, скоєних  руками міліції.

Євген Превір був одним з дев’ятьох, який дав інтерв’ю Amnesty International. Його затримали 1 грудня на Банковій, і змусили лягти на землю біля Адміністрації Президента – так тримали більше двох годин на морозі разом з іншими затриманими. Він повідомив Amnesty International: «Вони змусили мене лягти на живіт і тримати ноги нарізно; витягнули руки за спиною і замкнули у наручники, так що я не міг рухатися. ……. Один [офіцер Беркуту] витягував мої руки, а другий штовхнув мої ноги в сторони та  топтав мої щиколотки, щоб завдати болю. Інший вдарив мене по моїх статевих органах. Ще один поставив ногу на мою голову та натиснув на мої щелепу та ніс – ніс зламався.” Євген повідомив Amnesty International, що в один момент співробітники Беркуту розпилювали сльозогінний газ прямо йому в обличчя, а потім один із працівників спецзагонуу зняв із одягу затриманого стрічку з кольорами національного прапора і  намагався засунути її в його ніс.

Вулиця Грушевського

Протистояння загострилося з обох сторін під час демонстрацій на вулиці Грушевського, які розпочалися 20 січня і тривали протягом решти місяця. На той момент протестуючі кидали пляшки із запальною сумішшю, феєрверки, бруківку і озброїлись кийками. Міністерство внутрішніх справ наказало використовувати водомети незважаючи на холод (місцями -20 С0 в цей період). Трьох протестувальників застрелили протягом 21 – 22 січня, але Міністерство внутрішніх справ заперечує, що було віддано наказ про застосування вогнепальної зброї.

Владислав Цілицький, 23-річний програміст з Києва, був затриманий спецпідрозділом Беркут 20-го січня 2014 року о 9:30 вечора. Він входив до групи 6 – 11 протестувальників, які були на вершині колонади над входом до футбольного стадіону Динамо на вулиці Грушевського. Всім їм було наказано лягти на дах, але  Владислав Цілицький  та ще один учасник групи стали єдиними протестувальники, яких затримали.  Їх побили на вершині колонади колонади, а потім відтягли до міліцейського кордону Беркуту, де їх поклали до міліцейських машин. Тривожні кадри зняті 20 січня зображують трьох офіцерів Беркуту, які наносять жорстокі постійні удари щонайменше двом людям у верхній частині колонади. Владислав Цілицький повідомив Amnesty International, що він втратив свідомість під час побиття, через що його тягли з колонади до міліцейського авто двоє співробітників Беркуту. Один з них тяг його за губи; потім вони розпилили газовий балончик на його геніталії, що спричинило сильний біль. Владислав досі не отримав жодної інформації про прогрес у розслідуванні його справи.

Зловживання

21-го січня двох активістів Євромайдану, Юрія Вербицького та Ігора Луценко було викрадено з лікарні, до якої Юрій Вербицький звернувся по медичну допомогу. Юрія Вербицького згодом знайшли мертвим у лісі. Наступного дня ще один учасник Євромайдану, Дмитро Булатов, зник і був знайдений через вісім днів. До цих пір не зовсім ясно, що саме з ним сталося – хто викрав, де його тримали, і яку мету переслідували викрадачі – але Дмитро Булатов вважає, що його піддавали тортурам в ув’язненні; він продемонстрував свої травми після звільнення, щоб обгрунтувати свої претензії. Не було жодних повідомлень про винних осіб, виявлених у зв’язку з цим викраденням та жорстоким поводженням, а також немає ніяких повідомлень про будь-який прогрес у розслідуванні справи, як і про те, чи ведеться розслідування взагалі.

Неправомірне застосування сили

Медичні волонтери, що надавали першу допомогу протягом подій Євомайдану повідомили, що в січні вони помітили велику кількість очних травм від неправильного використання гумових куль, а також пошкоджень від осколків в результаті неправомірного використання шумових гранат.

В інтерв’ю від 14 квітня 2014 року, Олег Мусій, нинішній в.о. міністра охорони здоров’я, який координував надання медичних послуг під час акцій протесту, повідомив Amnesty International, що з середини січня спеціальні підрозділи міліції стали цілитися гумовими кулями не в ноги, як того вимагають правила, а в обличчя демонстрантів: “Вони цілились по обличчях. П’ятдесят відсотків травм були пораненнями в голову, а половина з них – травми очей. У мене було враження, що вони навмисно цілились у очі. Це було зроблено не з метою залякування, а для того, щоб зробити людей інвалідами.” В інтерв’ю Amnesty International від 12 березня 2014 року, Ольга Богомолець, яка працювала лікарем з добровільними медичними службами Євромайдану, сказала, що вона лікувала осколкові травми від шумових гранат, які можуть виникнути тільки у випадку, коли офіцери Беркуту вичікували, перш ніж викинути їх, –  так, щоб вони вибухнули в повітрі і в результаті чого завдали максимальних ушкоджень. З січня з’явилось чимало звітів, про те що спецпідрозділи міліції свідомо і навмисно ціляться у медичний персонал.[4]

Занепокоєння щодо повільного прогресу у розслідуванні

AmnestyInternational провела опитування 20-ти осіб, до яких неправомірно  застосували силу співробітники міліції протягом трьох місяців демонстрацій у Києві,  з листопаду 2013 року до лютого 2014 року. Ці люди та їх адвокати роздратовані повільними темпами або очевидною відсутністю розслідування за їх скаргами, нездатністю влади виявити підозрюваних злочинців серед співробітників міліції, та відсутністю зв’язку із Управлінням Генпрокуратури. Два рішення про відповідальність підозрюваних осіб, які були винесені до цього моменту  у зв’язку з подіями Євромайдану, викликають заклопотаність з приводу адекватності покарання. У листі від 5 червня Генеральна прокуратура повідомила Amnesty International, що дослідження у справах цих людей проведене, але не надало більш докладної інформації.

Існують ознаки того, що українська влада неохоче проводить повне, ефективне та неупереджене розслідування подій з причин політичної доцільності. Нинішня необхідність наймати співробітників Міністерства внутрішніх справ для боротьби з повстанцями на південному сході може зменшити політичну волю провести розслідування за повідомленнями про порушення та переслідувати співробітників  за порушення, скоєні під час Єромайдану. В.о. голови Адміністрації Президента, Сергій Пашинський, 5 травня висловив подяку співробітникам правоохоронних органів, включно з  колишніми членам нині розпущеного спецпідрозділу Беркут,[5] що вихваляє їх героїзм і відвагу під час нещодавніх «антитерористичних» операцій в східній частині країни. Він заявив, що з урахуванням складної ситуації,  в якій опинились працівники Беркуту при колишньому режимі, тільки ті офіцери, вина яких доведена у скоєнні вбивств та застосуванні тортур до протестувальників, будуть переслідуватися за законом. Така заява стала сигналом того, що інші випадки неправомірного використання сили можуть залишитися безкарними, що тільки сприятиме збереження нагальної проблеми безкарності за жорстоке поводження  вчинене співробітниками міліції.

Було досягнуто певного прогресу у ряді гучних справ: п’ять високопоставлених чиновників були звинувачені у «перевищенні влади або службових повноважень» (стаття 365 Кримінального кодексу) у зв’язку з розгоном демонстрації в ніч на 29 – 30 листопада 2013 року. Серед них – колишній глава Київської міліції, заступник глави громадського порядку і голова Київської міської державної адміністрації. Всі справи проти них були закриті в результаті закону про амністію 21 лютого 2014 року, але 26 лютого було скасовано закон і розслідування знову поновили. З 26 лютого звинувачення було змінено на менш тяжкий злочин, пов’язаний з розгоном мирної зустрічі. Розслідування триває.

Amnesty International відомо, що розслідування триває за фактом загибелі через розстріл, і з цієї причини адвокати, що представляють родичів загиблих, мали обмежений доступ до матеріалів справи і зобов’язані зберігати конфіденційність. 20 травня 2014 року, на закритому засіданні з родичами загиблих, заступник Прем’єр-міністра, Віталій Ярема, повідомив їм, що підозрювані були встановлені в 46 випадках, і що троє були затримані.

Тим не менш, не настільки ж зрозуміло, чи фактично триває розслідування щодо  інших випадків неправомірного використання сили і тортур, а також та інших видів жорстокого поводження.

Постраждалі та їхні адвокати повідомили про такі проблеми. 

Затримки в отриманні висновків медичної експертизи 

Судово-медична експертиза проводиться державним органом, підпорядкованим Міністерству охорони здоров’я. Багато позивачів зазнали незрозумілих тривалих затримок в отриманні судово-медичних висновків, – це означає, що вони не можуть почати судовий розгляд про відшкодування шкоди за спричинені ушкодження, і що розслідування їхніх скарг буде відкладено.

Борис Асєєв, 68-річний графічний дизайнер з Києва, – у його праву ногу тричі стріляли о 9-ій ранку 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській біля входу в метро Хрещатик. Він переніс три операції. Судово-медична експертиза була проведена 25-го лютого на вимогу Генпрокуратури, але він отримав результати тільки 26-го травня 2014 року.

Геннадій Черевко, один з дев’яти затриманих на Банковій 1-го грудня (див. вище), – його тяжко побили під час затримання  офіцерами Беркуту на вулиці Банковій 1-го грудня 2013 року. Він отримав ушкодження однієї руки, а також почав страждати від втрати пам’яті і головних болей, які він вважає  прямим результатом побиття. В даний час він проходить лікування його травм у Сполучених Штатах. Він так і не отримав копію судово-медичної експертизи, проведеної в грудні 2013 року.

Відсутність зв’язку між слідчими органами та постраждалих і їх адвокатами

Відповідно до стандартів Ради Європи, постраждалі мають право отримували інформацію про прогрес, відповідь та результат щодо їх скарги, – таким чином вони можуть захищати свої законні інтереси. Всі постраждалі, з якими спілкувалась Amnesty International скаржаться, що вони отримують дуже мало інформації про прогрес їх скарги.

Ірина Рябченюк, втратила зір на одне око, коли її вдарив в обличчя  офіцер спецпідрозділу міліції в той час, як вона стояла спокійно, спостерігаючи за подіями на вулиці Інститутській 1-го грудня 2013 року. ЇЇ опитав прокурор у лікарні через кілька днів після події, а потім знову – у травні 2014 року. Проте її адвокат не отримав жодної інформації про прогрес у розслідуванні, а також не отримав відповіді на свої запити до Генеральної прокуратури у її справі. Про таку ж  відсутність зв’язку повідомляється так само в більшості інших випадків, посилюючи занепокоєння щодо  відсутності прогресу в розслідуванні.

Владислава Цілицького, якого побили 20-го січня 2014 року, повідомили, що його визнано потерпілим у кримінальній справі за фактом його заяви поданої у березні 2014 року, але його адвокат не отримав повідомлення від Генпрокуратури і повідомив Amnesty International, що він вважає – справа зайшла в глухий кут.

Відсутність координації та ПРОЗОРості

Адвокати, що представляють позивачів поскаржилися Amnesty International з приводу відсутності ясності щодо того, яким чином проводиться розслідування, організоване Управлінням Генпрокуратури. Генпрокуратура надала заплутану і суперечливу інформацію, яка загрожує суспільній довірі в цьому процесі. Впродовж зустрічі з Amnesty International 12-го березня 2014 року, заступник Генерального прокурора повідомив, що всі справи були об’єднані в одне розслідування і що весь персонал слідчого управління Генпрокуратури працював у цій справі. У своїй доповіді, Місія ООН з прав людини надала інформацію щодо двох поточних розслідувань: одне – у розстрілі демонстрантів, а інше – щодо розстрілу міліцейських. У листі до Amnesty International від 5 червня Генпрокуратура посилалася на два поточних кримінальних розслідування: одне – щодо розстрілу у лютому (яке включає в себе розслідування скарг щодо жорстокого поводження під час розгону демонстрації 29 – 30 листопада ) та інше – щодо застосування тортур та інших видах жорстокого поводження на вулиці Банковій 1-го грудня.

Переслідування позивачів

Amnesty International отримала повідомлення про переслідування позивачів до зміни уряду в лютому 2014 року. Дві жертви розповіли Amnesty International, що вони стикались із погрозами та залякуванням від прокурорів в грудні 2013 року з метою змусити їх відмовитися від своїх скарг.

Сестра Ірини Рябченюк (див. вище) розказала Amnesty International, що, коли прокурори прийшли в лікарню з метою опитати про жорстоке поводження в грудні,  вони задавали питання про її участь у демонстраціях і, очевидно, намагалися виявити її причетність до участі в “масових заворушеннях.”

 ПРИЙНЯТНЕ ПОКАРАННЯ

Для того щоб чітко повідомити, що тортури та інші види жорстокого поводження є недопустимими, держави повинні забезпечити ефективні та пропорційні покарання за порушення прав людини, що відповідають складу злочину. Два покарання винесених у зв’язку з подіями Євромайдану аж ніяк не можуть вважатися адекватним.

28 травня 2014 року двоє членів внутрішніх військ МВС отримали умовні терміни  двох і трьох років відповідно за «перевищення влади або службових повноважень» (стаття 365 Кримінального кодексу) за їх жорстоке поводження з Михайлом Гаврилюком 22 січня 2014 року. Відповідно до відеозапису Михайло Гаврилюк змушений був стояти голим за мінусової температури перед групою принаймні зі ста службовців внутрішніх військ і спецзагону Беркут. Представники як внутрішніх військ так і Беркуту активно принижували його, змушуючи позувати для фотографій. Потім його голим заштовхали в автобус.

Умовні терміни не можуть вважатися достатніми за тяжкий злочин. Крім того, за допомогою кримінального переслідування посадових осіб за «перевищення влади або службових повноважень” за дії, які склали навмисне нелюдське поводження що принижує гідність, влада приховує масштаб проблеми катувань та сприяє безкарності.[6]

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

Amnesty International зафіксувала багато випадків тортур та інших видів жорстокого поводження в Україні за останні десять років, її дослідження показали, що українська влада за попередніх урядів не виконула своїх зобов’язань щодо оперативного, ефективного і неупередженого розслідування подібніх звинувачень і притягнення винних до відповідальності.[7] Ця невдача сприяла безкарності міліції. Широке розчарування у зв’язку з явною безкарністю співробітників правоохоронних органів викликало суспільне невдоволення, і було одним з факторів, які змусили представників громадськості вийти на вулиці та взяти участь у демонстраціях Євромайдану в Києві та інших містах. Українська влада може заслужити суспільну довіру до розлідувань і ясно продемонструвати свою прихильність до боротьби з безкарністю міліції лише шляхом розгляду кожної скарги на органи міліції щодо подій Євромайдану. 

Amnesty International закликає владу України:

• працювати відповідно до своїх міжнародних зобов’язань і забезпечити, щоб всі звинувачення у використанні надмірної сили членами міліції розслідувалися невідкладно, ефективно і неупереджено;

• повідомляти відповідну інформацію зацікавленим осібам та їхнім адвокатам;

• розслідувати звинувачення в переслідуванні позивачів і гарантувати, що всі відповідальні за злочини особи зазнають належних кримінальних та дисциплінарних санкцій;

• забезпечити кращу прозорість та підзвітність процесу та ходу розслідування;

• невідкладно створити незалежний механізм для розслідування скарг на дії міліції.

 

[1]Більш детальний опис  цих подій можна знайти у звіті “Ukraine: “EuroMaydan”: Human Rights violations during protests in Ukraine” , AI Index: EUR 50/020/2013 за посиланням: http://www.amnesty.org/en/library/asset/EUR50/020/2013/en/75c9fb6c-23a4-4b34-921d-94ba667ed378/eur500202013en.pdf

 

[2]Для аналізу цих законів перегляньте звіт “Ukraine: Repressive legislation threatens freedom of expression, assembly and association”, AI Index: 50/001/2014 за посиланням: http://www.amnesty.org/en/library/info/EUR50/001/2014/en

[3]Більше за посиланням: http://euromaidansos.org/uk/node/73

[4]Дивитись більше за посиланням: http://maidantranslations.com/2014/02/14/attacks-of-the-berkut-ukrainian-riot-police-on-the-red-cross-station-and-medical-volunteers/

[5] Спецпідрозділ Беркут був розформований тимчасовим урядом після відсторонення Президента Януковича від посади через порушення прав людини, скоєних його членами під час Євромайдану.

[6]AmnestyInternational зафіксувала багато випадків застосування тортур або інших видів жорстокого поводження з боку співробітників міліції, проти яких порушені кримінальні справи за статтею 365, яка несе ряд покарань, як і не пов’язаних з позбавлення волі, так і до вироку від трьох до 10 років, залежно від тяжкості злочин. Ці випадки не реєструються як переслідування за тортури або інші види жорстокого поводження, і підпадають під термін давності.

[7]Див. Ukraine: No Evidence of a Crime: Paying the price for police impunity in Ukraine, (AI Index EUR 50/009/2011), http://www.amnesty.org/en/library/info/EUR50/009/2011..

Новини на цю ж тему

Іспанія: надмірне застосування сили національною поліцією та цівільною гвардією у Каталонії
04.10.2017
Референдум у Каталонії: Amnesty International закликає іспанську поліцію утримуватися від надмірного і непропорційного застосування сили
02.10.2017
Крим: де-факто влада повинна негайно звільнити кримськотатарського активіста Сервера Караметова
11.08.2017
Заява: необхідне ефективне розслідування нападу на учасників(ць) акції «Рівність різноманіття!»
12.05.2017
Крим: Різке погіршення ситуації з правами людини на території, закритій від міжнародного спостереження
17.03.2017