Документи по Україні

Річна доповідь: Україна

Насилля, яким закінчилися протести у столиці України м. Києві, і якe згодом виникло на сході України, переросло в збройний конфлікт за участю Росії. Катування та інші види жорстокого поводження, а також неправомірне використання сили міліцією під час акцій протесту супродовжувалося майже повною безкарністю злочинців і неефективним розслідування подібних випадків. Викрадення окремих громадян здійснювалися, зокрема, проросійськими воєнізованими формуваннями в окупованій Автономній Республіці Крим та обома воюючими сторонами на сході України, що втягнуті у конфлікт. Закони війни порушувалися обома сторонами. У Криму були застосовані в повному обсязі російські обмеження прав на свободу вираження думок, зборів і асоціацій; проукраїнські активісти та члени кримськотатарської громади стали мішенями воєнізованих формувань і де-факто переслідувалися з боку влади.

Президент: Петро Порошенко (змінив Олександра Турчинова в червні, який змінив Віктора Януковича в лютому)

Прем’єр-міністр: Арсеній Яценюк (змінив Миколу Азарова в лютому)

ЗАГАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ

В 2013 році проєвропейські демонстрації у Києві («Євромайдан»), спричинені рішенням уряду не підписувати угоду про асоціацію з ЄС, закінчилися поваленням режиму президента Януковича 22 лютого 2014 року. Після жорстокого розгону міліцією мирної демонстрації в ніч 29 листопада 2013 року протестувальники вдалися до більш радикальних дій. Вони звели намети на центральній площі, Майдані Незалежності, і зайняли декілька будівель. У той час як більшість протестуючих залишалися мирними, протистояння з обох сторін загострилося. Принаймні 85 демонстрантів і 18 офіцерів міліції загинули внаслідок насильства на Євромайдані в Києві, ще сотні отримали поранення.

Після таємної втечі Віктора Януковича з України і утворення тимчасового уряду почалися жорстокі протести на переважно російськомовному Донбасі, що на сході України. Вночі 26 — 27 лютого озброєні воєнізовані формування, які назвали себе «силами самооборони”, зайняли будівлі місцевих органів влади Криму. Спільно з регулярними російськими військами вони заблокували українські військові об’єкти півострову, а 27 лютого в присутності озброєних людей кримський парламент обрав нове керівництво. «Референдум» щодо статусу Криму відбувся 16 березня. Учасники переважною більшістю проголосували на користь об’єднання з Росією в той час як противники бойкотували його. 18 березня влада Криму де факто підписала «угоду» в Москві про приєднання півострову до Росії.

До квітня озброєні противники нового уряду в Києві зайняли адміністративні будівлі, включно з управліннями міліції і служби безпеки у Донецьку, Луганську і кількох менших містах, та взяли під контроль значну частину Донбасу. 15 квітня уряд оголосив про початок «антитерористичної операції». Ситуація швидко переросла у збройний конфлікт між урядовими силами і сепаратистськими озброєними групами, яких підтримує Росія. Проукраїнські сили впевнено просувались до кінця серпня, допоки Росія збільшила своє таємне військове втручання в Україні. Домовленість про припинення вогню між воюючими сторонами, досягнута на переговорах в Білорусі у вересні, лише зменшила масштаб бойових дій. В результаті до кінця року більше 4000 чоловік загинуло. Після того, як де-факто влада Донецька і Луганська провела «вибори» 2 листопада, Києв відкликав свою пропозицію обмеженої автономії для регіону.

Дострокові президентські і парламентські вибори відбулися в Україні 25 травня і 26 жовтня відповідно. У результаті до влади повернулися проєвропейські партії і політики. 16 вересня Європейський і український парламент ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС, але не всі держави-члени ЄС ратифікували дану угоду до кінця року.

БЕЗКАРНІСТЬ – ЄВРОМАЙДАН

Три місяці акцій протесту на Євромайдані виявили системні проблеми безкарності співробітників правоохоронних органів за зловживання силою, катування та інші види жорстокого поводження над громадянами України. Спочатку міліція спеціального призначення застосувала силу проти абсолютно мирних демонстрантів 30 листопада 2013 року у відповідь на відмову розійтися, в результаті чого десятки отримали поранення, а 35 мирних протестувальників утримувалися під вартою впродовж нетривалого часу за звинуваченням у хуліганстві. У відповідь на масовий громадський осуд, влада звільнила голову київської міліції і порушила кримінальні справи проти нього та ще чотирьох осіб, які не були доведені до cуду. У наступні тижні і місяці міліція неодноразово вдавалася до неправомірного використання сили на Євромайдані, а також намагалася здійснити необгрунтовані арешти, а також ініціювати відкриття необгрунтованих кримінальних справ проти демонстрантів. Зрештою, вогнепальна зброя з бойовими патронами, у тому числі снайперські гвинтівки, була застосована проти демонстрантів. Досі залишається невідомим, які сили використовували цю зброю і чиї накази вони виконували. Голова Служби безпеки України (СБУ) заявив, що в листопаді 16 колишніх спецназівців і п’ять старших посадових осіб СБУ було заарештовано у зв’язку з вбивствами демонстрантів у Києві.

Після повалення режиму Віктора Януковича, нова влада публічно зобов’язалась ефективно розслідувати кримінальні справи та ув’язнити осіб, винних у вбивствах під час Євромайдану та інших зловживаннях щодо протестувальників. Однак, крім пред’явлення звинувачень колишньому високопоставленому політичному керівництву, мало конкретних кроків було зроблено в цьому напрямку.

Тільки два співробітники правоохоронних органів засуджені за катування та інші види жорстокого поводження з активістами Євромайдану, обидва призовники Внутрішніх військ. 28 травня вони отримали відповідно три і два роки умовно за “перевищення влади або службових повноважень» (стаття 365 Кримінального кодексу) за їх жорстоке поводження з Михайлом Гаврилюком 22 січня 2014 року. Відеозапис підтверджує, що Михайло Гаврилюк був змушений стояти голим при температурі нижче нуля на очах у десятка офіцерів внутрішніх військ і спецпризначенців. Більшість з них можуть обвинувачуватися у приниженні його гідності, оскільки змушували позувати для знімків перш ніж заштовхати в автобус.

20 потерпілих від жорстокого застосування сили з боку міліції на Євромайдані, справи яких відслідковує Amnesty International, були розчаровані затягуванням або очевидною відсутністю прогресу в розслідуванні їхніх заяв, нездатністю влади встановити особи злочинців і погано налагодженою співпрацею з прокуратурою. Міжнародна консультативна група з питань України була створена Радою Європи в квітні, з метою спостереження за веденням розслідування справ, що пов’язані з Євромайданом. Про прогрес у розслідуванні справ до кінця року не повідомлялося.

ВИКРАДЕННЯ, ЗНИКНЕННЯ І ВБИВСТВА

Під час протестів у Києві кілька десятків активістів Євромайдану пропали без вісті. В той же час доля понад двадцяти залишалася невідомою до кінця року. З’ясувалося, що деякі з них були викрадені і піддавалися жорстокому поводженню. У грудні Генпрокуратура повідомила, що 11 осіб, яких підозрюють у викраденні активістів Євромайдану, було заарештовано, а кілька інших перебувають у розшуку. Жоден з них не є співробітником правоохоронних органів, хоча вони нібито діяли за наказом колишніх високопоставлених співробітників міліції.

Юрія Вербицького та Ігоря Луценка було викрадено з лікарні 21 січня. Ігор Луценко повідомив, що викрадачі зав’язали йому очі і били, а потім покинули в лісі при температурі нижче нуля. Юрія Вербицького було знайдено мертвим у лісі зі зламаними ребрами та слідами ізоленти навколо голови.

Викрадення та жорстоке поводження з полоненими були поширені і в окупованому Росією Криму і частинах Східної України, що контролюються сепаратистами, від чого постраждало кілька сотень людей. Серед перших людей, які постраждали, були члени місцевих адміністрацій, проукраїнські політичні активісти, журналісти та міжнародні спостерігачі. Під час прес-конференції 23 квітня самопроголошений “народний мер” Слов’янська В’ячеслав Пономарьов визнав, що сепаратисти утримують низку людей в якості переваги, яка може бути використана на переговорах. Згодом відбувся обмін кількох сотень полонених між сепаратистами і українськими властями. Інші утримувалися з метою отримання викупу. 19-річного проукраїнського активіста Сашу було викрадено членами збройної групи в Луганську 12 червня. Після 24-годинного безперервного побиття і катування електричним струмом його звільнили за умови сплати батьком викупу  у розмірі US $ 60 000.

Звинувачення у викраденнях неодноразово висувалися проти прокиївських сил, зокрема членів так званих добровольчих батальйонів, направлених боротися разом з регулярними військами на Донбасі. Кілька випадків зловживань з боку учасників батальйону «Айдар» були зареєстровані в період з червня по серпень у Луганській області. Серед інцидентів ‒ викрадення місцевих жителів, звинувачених у співпраці із сепаратистами, та їх утримування в імпровізованих ізоляторах, після чого затриманих випускали або передавали Службі безпеки. Майже у всіх випадках полонених били. Їхнє майно, у тому числі автомобілі та цінні речі, або конфісковували члени батальйону, або потрібно було платити викуп за звільнення.4

Депутат Верховної Ради Олег Ляшко опублікував декілька відео, на яких він із групою озброєних чоловіків у масках затримує, допитує і жорстоко поводиться з людьми, котрі підозрюються у співпраці із сепаратистами. Кримінальна справа щодо його дій не порушувалася. Він знову переміг на парламентських виборах у жовтні, його партія ввійшла до правлячої коаліції.

Засвідчені випадки вбивств кожною зі сторін конфлікту. Кілька командирів-сепаратистів хизувалися тим, що вони засуджують полонених до страти за уявні злочини, а самопроголошена сепаратистська влада впровадила «смертну кару» в «кримінальний кодекс».5

НАСИЛЬСТВО В СУСПІЛЬСТВІ

Напруженість поширилася в багатьох регіонах країни. Між прибічниками та супротивниками влади, яка прийшла після Януковича, неодноразово виникали сутички в декількох містах. Представники органів правопорядку часто демонстрували нездатність втрутитися чи ефективно боротися з проявленим насильством.

2 травня в Одесі під час запеклих зіткнень 48 прибічників антимайдану були вбиті, понад 200 осіб отримали поранення, опинившись усередині палаючої будівлі, оточеної їхніми опонентами. Міліція не змогла вжити ефективних заходів для запобігання чи стримування насильства. За цими подіями було розпочато кілька кримінальних розслідувань.

У листопаді розпочалися перші судові слухання в одній із пов’язаних справ проти 21 особи, проросійських активістів, за звинуваченнями у причетності до масових заворушень і в незаконному використанні вогнепальної зброї та вибухових речовин. Секретність навколо офіційних розслідувань викликала занепокоєння щодо їх ефективності та неупередженості.

ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ

Понад 4000 осіб загинуло в ході конфлікту на східній Україні до кінця року. Багато випадків смертей цивільних сталися внаслідок безладного застосування сили обома сторонами, зокрема в результаті некерованого використання мінометів і ракет у цивільних зонах.

Обидві сторони не змогли вжити прийнятних запобіжних заходів для захисту цивільних осіб, чим порушили закони війни.6 І одна, і друга сторони розташовували війська, озброєння та інші військові об’єкти в житлових районах. У багатьох випадках сепаратистські сили використовували житлові райони і будівлі як вогневі позиції, водночас прокиївські сили відкривали вогонь у відповідь по цих позиціях. Виявлено мало ознак того, що сторони серйозно розслідували заявлені порушення міжнародного гуманітарного права і можливі військові злочини, вчинені їхніми представниками.

17 липня сепаратистські сили повідомили про знищення українського військового літака. Коли з’ясувалося, що був збитий цивільний пасажирський літак «Малайзійських авіаліній» і загинуло близько 300 осіб, вони від своєї заяви відмовилися. Сторони почали звинувачувати одна одну в скоєному. Міжнародне розслідування інциденту тривало до кінця року.

ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ

Особи, які рятувалися від російської окупації Криму, близько 20 000 громадян, отримали певну державну підтримку як переселенці. Майже мільйон осіб були визнані переміщеними в результаті конфлікту на Донбасі, близько половини з них ‒ внутрішньо переміщені, решта ‒ переважно в Росію. В Україні більшість цих людей отримали визначену державою допомогу і покладалися на власні кошти, сімейні зв’язки та підтримку волонтерських організацій. Прийняття закону про внутрішньо переміщених осіб у жовтні мало що змінило в цій сфері до кінця року.

КРИМ

Після анексії Криму Росією в березні на території були застосовані обмежувальні закони для придушення прав на свободу зібрань, об’єднань і вираження думок. Організації громадянського суспільства були фактично закриті через невідповідність російським юридичним вимогам. Місцевих жителів оголошено російськими громадянами. Ті, хто забажав зберегти громадянство України, були зобов’язані повідомляти про це владу.

Самопроголошені воєнізовані сили «самооборони» безкарно здійснювали численні грубі порушення, у тому числі вони причетні до насильницьких зникнень. Самопроголошений прем’єр-міністр Криму Сергій Аксьонов заявив, що, хоча ці воєнізовані формування не мали ніякого офіційного статусу чи повноважень, його уряд покладався на них, і вирішив «іноді не зважати» на вчинені ними зловживання.

Надходили численні повідомлення про викрадення проукраїнських активістів у Криму.

Активістки ЄвроМайдану Олександра Рязанцева та Катерина Бутко були викрадені 9 березня після того, як їх зупинили на контрольно-пропускному пункті. Повідомлялося, що їх забрали люди у формі охоронців правопорядку та представники кримської воєнізованої «самооборони», озброєні вогнепальною зброєю і ножами. Дівчат відпустили 12 березня.7

Олег Сенцов, відомий проукраїнський активіст і режисер, 9 травня був таємно арештований російськими силовиками в Криму та незаконно переправлений до Москви разом з кількома іншими особами. Кримінальна справа проти нього, за безпідставними звинуваченнями у терористичній діяльності, велася таємно, а його заяви про катування були проігноровані владою.

Кримські татари, етнічна група корінного населення на півострові (депортовані у віддалені райони Радянського Союзу в 1944 році, їм не дозволялося повертатися до кінця 1980-х років), стали об’єктом особливої уваги з боку самопроголошеної влади через публічне вираження ними проукраїнських поглядів. Починаючи з березня, зафіксовані випадки викрадення та побиття кримських татар, які самопроголошена влада не розслідувала.

3 березня Решата Аметова, кримського татарина, повели в невідомому напрямку троє чоловіків із сил «самооборони» після того, як він стояв в одиночному протесті перед будівлею Ради міністрів Криму в столиці регіону Сімферополі. Його тіло було знайдено майже два тижні потому зі слідами тортур. Особи викрадачів невстановлені.

Самопроголошене керівництво розпочало кампанію про закриття Меджлісу, органу, що обирається кримськотатарським зібранням (Курултаєм), і визнається українською владою як представницький орган татарської громади.

Мустафі Джемілєву, ветерану-правозахиснику і засновнику Меджлісу, був заборонений в’їзд до Криму. Йому неодноразово відмовляли у в’їзді, у тому числі 3 травня, коли він намагався проїхати через контрольно-пропускний пункт в Армянську. Сотні кримських татар вийшли зустріти його. Самопроголошена влада стверджувала, що це було незаконне проведення зборів, і десятки учасників оштрафували. Будинки кількох кримськотатарських лідерів згодом обшукувалися і принаймні четверо кримських татар були заарештовані за звинуваченням в «екстремізмі» та переправлені в Росію для розслідування.

5 липня Рефату Чубарову, який змінив Мустафу Джемілєва на посаді лідера Меджлісу, також було відмовлено в поверненні в Крим і заборонено в’їзд на півострів на п’ять років. Новопризначений самопроголошений прокурор Криму їздила до перетину кордону, щоб попередити Чубарова, що діяльність Меджлісу ‒ це порушення російського законодавства про екстремізм. 19 вересня російська влада конфіскувала штаб-квартиру Меджлісу на підставі того, що засновник (Мустафа Джемілєв) є іноземним громадянином, якому заборонений в’їзд до Росії.

16 травня, за два дні до запланованих щорічних заходів з нагоди 70-ї річниці депортації кримських татар у 1944 році, самопроголошений прем’єр-міністр Криму оголосив, що всі мітинги в Криму будуть заборонені до 6 червня, щоб «усунути можливі провокації екстремістів» і запобігти «порушенню літнього курортного сезону». Кримським татарам дозволили провести лише один урочистий захід, на околиці Сімферополя, за присутності значної кількості поліцейських.

ПРАВА ЛЕСБІЙОК, ГЕЇВ, БІСЕКСУАЛІВ, ТРАНССЕКСУАЛІВ ТА ІНТЕРСЕКСУАЛЬНИХ ОСІБ

ЛГБТІ Марш Гордості, запланований на 5 липня в Києві, був скасований після заяви міліції організаційному комітету, що вона не може гарантувати безпеку учасників з боку контр-демонстрантів. Новообраний мер Києва Віталій Кличко 27 червня заявив, що нині в Україні не час для таких «розважальних заходів».

I Україна: нові свідчення військових злочинів і причетність Росії (новина)
 www.amnesty.org/en/news/ukraine-mounting-evidence-war-crimes- 
and-russian-involvement-2014-09-05

II Україна: заборона Києвом протестів – явна спроба змусити мирних демонстрантів мовчати (новина) www.amnesty.org.uk/press-releases/ukraine-kiev-protest-ban- blatant-attempt-gag-peaceful-protesters

III Україна: нова країна чи все по-старому? (EUR 50/028/2014) www.amnesty.org/en/library/asset/EUR50/028/2014/en/da555a1a-99a1-4d76-a52b-8f020712e0fa/eur500282014en.pdf

Новини на цю ж тему

Блог: відверто про іслам та трансгендерність
19.06.2017
Активісти/ки Amnesty International Україна збиратимуть підписи на захист Емір-Усеїна Куку та Ервіна Ібрагімова під час традиційного МЗС OPEN AIR
13.06.2017
Заява: Національна поліція повинна невідкладно та ефективно розслідувати напади на ЛГБТКІ активістів(ок), що відбулись під час акцій як у Харкові, так і в інших містах
18.05.2017
Я — бісексуалка, і ваші коментарі щодо моєї сексуальності неприйнятні
18.05.2017
Заява: необхідне ефективне розслідування нападу на учасників(ць) акції «Рівність різноманіття!»
12.05.2017